Камілла Лекберг - Крижана принцеса

Неллі Лоренс. Так написано в заповіті Неллі, — спокійно сказала Еріка й налила Патрикові води, щоб угамувати кашель.

— Боюся запитати, звідки ти це знаєш?

— Я трохи понишпорила в кошику Неллі, коли ходила до неї в гості.

Патрик знову закашлявся й недовірливо поглянув на Еріку. Поки він великими ковтками пив воду, Еріка промовила:

— У кошику лежала копія заповіту, у якому чітко зазначено, що Джулія Карлґрен успадкує власність Неллі Лоренс. Так, звісно, Янові дістанеться його законна частка, але решта перепаде Джулії.

— Ян знає про це?

— Я не знаю. Але припускаю, що ні.

Еріка говорила й насипала собі їжу.

— Коли Джулія приходила до мене, я її запитала, звідки вона так добре знає Неллі Лоренс. Натомість вона наплела мені якусь маячню про те, що вона кілька разів улітку підробляла на консервній фабриці Неллі, тому в них склалися такі стосунки. Я не сумніваюся, що вона справді там працювала, але дівчина щось приховувала. Певна річ, вона не мала жодного бажання зачіпати цю тему.

Патрик замислився.

— Ти не думала про те, що в цій історії є дві незвичайні пари? Навіть неправдоподібні пари, я сказав би: Алекс та Андерс, Джулія та Неллі. Де ж найменший спільний знаменник? Якщо ми з’ясуємо зв’язок між ними, тоді розкриємо справу.

— Алекс. Чи не є Алекс тим найменшим спільним знаменником?

— Ні, — промовив Патрик. — Я гадаю, що це дуже просто. Це щось інше. Щось, чого ми не бачимо або не розуміємо. — Він махнув виделкою. — Ми маємо Нільса Лоренса. Або, якщо бути точним, його зникнення. Ти тоді жила у Ф’єлльбацці, що ти пам’ятаєш із тих часів?

— Тоді я була маленькою, а дітям ніхто не розповідав про таке. Але я пам’ятаю, що всі перешушукувалися.

— Перешушукувалися?

— Так, пам’ятаю, що розмови одразу ж обривалися, коли я заходила до кімнати. Дорослі намагалися говорити тихо, щоб я навіть не почула. Інакше кажучи, я не можу пригадати нічого, окрім того, що тоді зникнення Нільса стало поширеною темою для розмов. Я була дитиною й не знала нічогісінько.

— Тоді мені варто поритися в документах. Запишу собі в список справ на завтра. А зараз я завітав на вечерю до жінки, яка не лише дуже вродлива, а й уміє готувати дивовижні страви. Вип’ємо за тебе!

Він підняв бокал, і Еріка зраділа такому компліменту. Її не стільки втішало те, що вона смачно готує, як те, що Патрик назвав її вродливою. Було б набагато простіше, якби люди вміли читати думки одне одного. Усі ці ігри вже не відігравали б жодної ролі й стали б непотрібними. Однак зараз вона сиділа тут і сподівалася, що він бодай трохи натякне на те, чи цікава вона йому. Ризикувати й показувати всі почуття можна в підлітковому віці, а з роками ти відчуваєш, що серце стає все менш і менш еластичним. Натомість тобі доводиться докладати неймовірно багато зусиль, а шкода від надмірної самовпевненості невпинно більшає.

Патрик узяв іще три порції, і вони замість убивства Алекс почали розмовляти про мрії, життя та безліч світових проблем. Аби подихати свіжим повітрям, перемістилися на веранду. Еріка й Патрик сиділи в різних кутках диванчика й пили вино. Допиваючи другу пляшку, вони відчули легке сп’яніння. Руки й ноги поважчали, тіло стало гарячим, а голова скидалася на мішок із ватою. За вікном панувала темна ніч, і на небі не було жодної зірки. Через безпросвітну темряву їм здавалося, що вони сидять у якомусь величезному коконі. Повна ілюзія того, що вони єдині люди на Землі. Еріка піймала себе на думці, що ніколи в житті не почувалася так затишно й по-домашньому. Вона відпустила бокал і показала рукою на будинок.

— Ти можеш уявити, що Анна хоче продати його? Справа не лише в тому, що він є найгарнішим будинком у світі, а й в історії та спогадах. І я зараз маю на увазі не лише наші з Анною історії, а й тих, хто жив тут до нас. Ти знаєш, що цей будинок для себе та своєї родини колись побудував один капітан? Вільгельм Янссон. Історія дуже трагічна, як і багато інших у Ф’єлльбацці. Він побудував цей будинок для себе та своєї молодої дружини Іди. У них народилося п’ятеро дітей, а під час шостих пологів Іда померла. Тоді не існувало такого поняття, як «батько-одинак», тож він попросив свою старшу сестру придивитися за дітьми, поки сам працюватиме. Однак його сестра Гільда стала не найкращою матір’ю для його дітей. Вона була найрелігійнішою людиною в тутешніх краях, і складно навіть уявити, що це значило в ті часи. Варто було дітям поворухнутися, як вона звинувачувала їх в усіх смертних гріхах і лупцювала. Сьогодні її можна було б назвати садисткою, але тоді часто приховували такі вчинки, виправдовуючи це релігійним вихованням.

Капітан Янссон не часто сюди приїжджав, а тому гадки не мав, у яких умовах виховують його дітей. Однак він мав на це свої причини. На його думку, дітей мала виховувати жінка, а його батьківський обов’язок полягав лише в тому, щоб діти мали дах над головою та їжу на столі. Це все відбувалося доти, доки він не повернувся додому й не побачив, що найменша дівчинка, Мерта, тиждень проходила зі зламаною рукою. Тоді він вигнав Гільду й серед незаміжніх жінок знайшов ту, яка могла б стати гідною матір’ю його дітям. І він зробив правильний вибір. За два місяці капітан одружився із селянкою Ліною Монсдоттер, яка полюбила його дітей, як власних. У них народилося ще семеро спільних дітей, тож їхня родина добряче збільшилася. Якщо придивитися, то в будинку досі можна побачити їхні сліди — подряпини та дірки. Усюди.

— Як так вийшло, що твій батько купив будинок?

— Згодом діти роз’їхалися, а капітан із дружиною, які несамовито кохали одне одного, померли в той самий день. У будинку залишився жити тільки їхній найстарший син — Аллан. Він ніколи не був одруженим, а сам не міг упоратися з таким великим будинком, тож вирішив його продати. Тоді тато з мамою вже побралися й саме шукали житло. Батько розповідав, що він одразу ж закохався в цей будинок. І не вагався ані секунди.

І, коли Аллан продав батькові будинок, він переказав йому історію. Історію будинку та родини. Він казав, що йому важливо, аби тато знав, чиї ноги раніше ходили цією дерев’яною підлогою.