Агата Крісті - Оголошено вбивство

Джулія підвелася на ноги.

— Я приготую вечерю, — сказала вона притаманним їй сухим, діловим тоном. — Це буде набагато кращий вихід для вас, аніж терпіти мене тут за столом, поруч із вами. Патрикові, оскільки він зголосився бути вашим головним охоронцем, я радила б куштувати першим кожну вашу страву. Я не хочу, щоб мене звинуватили, окрім усього іншого, ще й в отруєнні.

Тож Джулія пішла на кухню й приготувала чудову вечерю. Філіпа вийшла за нею й запропонувала допомогти, але Джулія твердо сказала, що не потребує нічиєї допомоги. — Джуліє, я хочу тобі щось сказати…

— Зараз не час для дурних зізнань, — твердо сказала Джулія. — Повертайся до їдальні, Філіпо.

Тепер вечеря закінчилася, і вони перейшли до вітальні, де зібралися пити каву за невеличким столом біля каміна — ніхто, здавалося, не мав чого сказати. Вони чекали — і це було все.

О пів на дев'яту зателефонував інспектор Кредок.

— Я приїду до вас менш як через чверть години, — повідомив він. — Я приведу із собою полковника та місіс Істербрук і місіс Светенгем та її сина.

— Але ж, інспекторе… Я не зможу прийняти стільки людей сьогодні ввечері.

Голос міс Блеклок звучав так, ніби був натягнутий, як тятива лука.

— Я знаю, як ви себе почуваєте, міс Блеклок. Пробачте мені. Але це пильна справа.

— Ви… ви знайшли міс Марпл?

— Ні, — відповів інспектор і повісив слухавку.

Джулія винесла тацю з кавою на кухню, де, на свій подив, знайшла Міці, яка споглядала порожній посуд, навалений біля зливальниці.

Міці вилила на неї потік лайки.

— Глянь, що ти зробити з моєю гарна кухня. Цей сковорідка — я на ній тільки смажити омлет. А що ти на ній робив?

— Я на ній посмажила цибулю.

— Ти її зіпсував — зіпсував! її тепер треба мити, а ніколи, чуєш, ніколи не можна мити сковорідку, на якій смажиться омлет. Я протирати її масною газетою — і то все. А цю каструлю, що ти в ній робити, — я в ній лиш готувати молоко…

— Вибач, я не знаю, у якій каструлі й що ти готуєш, — сердито сказала Джулія. — Ти захотіла спати, і який біс тебе знову примусив встати, я не знаю. Забирайся звідси й дай мені спокійно помити посуд.

— Ні, я не дозволяй тобі мити посуд у моя кухня.

— Ох, Міці, ти неможлива!

Джулія сердито вибігла з кухні, й у цю мить дзвінок на дверях задзвенів.

— Я не піду до дверей! — крикнула Міці з кухні.

Джулія вилаялася непристойною лайкою, вельми популярною на материку, і пішла до парадних дверей. То була міс Гінчкліф.

— Добривечір, — сказала вона своїм грубим голосом. — Пробачте за несподіване вторгнення. Інспектор телефонував, сподіваюся?

— Він нас не попередив, що ви прийдете, — мовила Джулія, проводячи її до вітальні.

— Він сказав, що я можу не приходити, якщо мені не хочеться, — сказала міс Гінчкліф. — Але мені хочеться.

Ніхто не висловив міс Гінчкліф співчуття і ніхто навіть не згадав про смерть міс Мерґатройд. Обличчя високої жінки з його грубими рисами само розповідало свою історію і робило будь-які вислови співчуття нахабством.

— Увімкніть усі лампи, — звеліла міс Блеклок. — І підкиньте вугілля в камін. Мені холодно — мене всю трусить. Підходьте сюди й сідайте біля вогню, міс Гінчкліф. Інспектор сказав, що буде через чверть години. Вони вже, схоже, минули.

— Міці вийшла знову, — сказала Джулія.

— Справді? Іноді я думаю, ця дівчина божевільна — геть божевільна. Та, мабуть, ми всі божевільні.

— Я категорично не згодна з тим, що всі люди, які чинять злочини, божевільні, — прогавкала міс Гінчкліф. — Я переконана, що розум у злочинця відзначається міцним і жахливим здоров'ям.

Знадвору почувся гуркіт автомобіля, і незабаром увійшов Кредок разом із полковником і місіс Істербрук, а також з Едмундом і місіс Светенгем.

Вони були якось незвично сумирні.

Полковник Істербрук сказав голосом, який був слабким відлунням одного з його звичних тонів:

— Гарно! Добрий вогонь.

Місіс Істербрук не захотіла скинути шубку й сіла поруч із чоловіком, її личко, зазвичай гарненьке й банальне, тепер було схоже на вузьку мордочку ласки. Настрій в Едмунда був вочевидь препоганий, і він на всіх дивився лютим поглядом. Місіс Светенгем, схоже, робила над собою якесь велике зусилля, унаслідок якого її обличчя здавалося пародією на себе.

— Жахливо все це — чи не так? — сказала вона, намагаючись говорити тоном світської розмови. — Я маю на увазі все, що тут сталося. І чим менше ми говоритимемо про це, тим ліпше. Бо нікому не відомо, хто наступний, — це як під час чуми. Люба міс Блеклок, ви не думаєте, що вам треба випити трохи бренді? Половинку келишка, не більше. Я завжди думаю, що нема нічого ліпшого, аніж бренді, — це такий чудовий стимулянт. Ми повелися, як справжні нахаби, вдершись сюди отак, без запрошення, але інспектор Кредок примусив нас прийти. І як жахливо те, що її досі не знайдено — ту бідолашну стареньку, яка гостює у вікарія. Банч Гармон мало не збожеволіла від страху за неї. Ніхто не знає, куди вона пішла, замість піти додому. Вона не приходила до нас. Я навіть не бачила її сьогодні. А я не могла б не побачити, якби вона підійшла, бо я була у вітальні — позаду будинку, а Едмунд писав у своєму кабінеті, вікна якого виходять до фасаду, тобто ми її побачили б, хоч би звідки вона прийшла. І звичайно ж, я сподіваюся і молюся, щоб нічого не сталося з цією любою старенькою, і сподіваюся, вона не втратила свій здоровий глузд абощо.

— Мамо, — сказав Едмунд стражденним голосом, — ти не могла б заткнутися?

— Гаразд, любий, я більше не промовлю й слова, — сказала місіс Светенгем і сіла на канапу поруч із Джулією.

Інспектор Кредок стояв біля дверей. Прямо перед ним майже в один ряд сиділи три жінки. Джулія й місіс Светенгем — на канапі. Місіс Істербрук — на бильці чоловікового крісла. Він не наполягав на такому розташуванні, але воно його цілком влаштовувало.

Міс Блеклок і міс Гінчкліф присіли навпочіпки біля вогню. Едмунд стояв біля них. Філіпа була десь глибоко в тіні.

Кредок почав без передмови:

— Ви всі знаєте, що міс Мерґатройд убито, — почав він. — Ми маємо підстави вважати, що людина, яка її вбила, була жінкою. І з певних причин можемо звузити це коло ще більше. Зараз я запитаю кількох із тут присутніх дам, що вони робили сьогодні в проміжок часу між четвертою годиною і четвертою годиною двадцять хвилин пополудні. Я вже