Агата Крісті - Оголошено вбивство

над його плечем і повторювала окремо по літерах кожне слово, яке він читав.

Лампа.

Далі слово:

Фіалки.

Потім через інтервал:

Де пляшечка з-під аспірину?

Наступний рядок у цьому дивному списку було прочитати найважче:

— Солодка смерть, — прочитала Банч. — Так називається торт Міці.

— З'ясувати, — прочитав Кредок.

— З'ясувати? Що з'ясувати? Диво та й годі… «Тяжка хвороба, мужньо перенесена…» Про що це вона?

— Йод, — прочитав інспектор. — Перли… ага, перли.

— А далі Лоті — ні Леті. Її е схоже на о. А потім — Берн. Пенсія…

Кредок і Банч здивовано витріщилися одне на одного. Кредок перечитав швидко:

— Лампа. Фіалки. Де пляшечка з-під аспірину? Солодка смерть. З'ясувати. Тяжка хвороба, мужньо перенесена. Йод. Перли. Берн. Пенсія.

Банч запитала:

— Це щось означає? Узагалі що-небудь означає? Я не бачу ніякого зв'язку.

Кредок повільно промовив:

— У мене був ніби проблиск — але тепер я нічого не бачу. Дивно, чому вона згадала про перли?

— Справді, вона згадала про перли. Що б це могло означати?

— Чи міс Блеклок завжди носить цей потрійний разок перлів?

— Так, завжди. Іноді ми сміємося з неї. Вони надто яскраво створюють враження фальшивих, чи не так? Але, мабуть, вона вважає їх дуже модними.

— Може бути й інша причина, — повільно проказав Кредок.

— Ви ж не хочете сказати, що вони справжні. О, справжніми бути вони ніяк не можуть.

— Чи дуже часто вам доводилося бачити справжні перли такого розміру, місіс Гармон? — Але ж вони так блищать. Кредок стенув плечима.

— Хай там як, а вони тепер не мають значення. Лише міс Марпл тепер має значення. Ми повинні знайти її.

Вони повинні знайти її, поки не буде пізно — та, можливо, вже надто пізно. Ті нашкрябані олівцем слова означали, що вона вийшла на слід… А це небезпечно — жахливо небезпечно. І де, у біса, Флетчер?

Кредок вийшов із будинку вікарія і рушив туди, де покинув свій автомобіль. Шукати — ось і все, що він міг зробити, — шукати.

І тут із-під низько похиленого гілля лаврів до нього озвався голос:

— Сер! — сказав сержант Флетчер. — Сер…

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

ТРИ ЖІНКИ

У садибі «Літл-Педокс» закінчили вечеряти. За столом панувала ніякова мовчанка.

Патрик, із прикрістю усвідомлюючи, що він потрапив у неласку до тітки Леті, робив лише спазматичні спроби розпочати розмову, але ніхто йому на них не відповідав. Філіпа Геймс поринула в роздуми. Міс Блеклок також облишила намагання поводитися з притаманною їй веселістю. Вона перевдяглася до вечері й зійшла вниз у намисті з камей, але вперше страх виднівся в її обведених темними колами очах і виявляв себе в тремтінні рук.

І тільки Джулія зберегла протягом усього вечора свій вираз цинічної незворушності.

— Пробачте мені, Леті, — сказала вона, — що я не можу негайно спакуватися й покинути ваш дім. Бо, думаю, поліція мені цього не дозволить. Проте я не стану довго муляти вам очі — чи як там кажуть, бо незабаром сюди з'явиться інспектор Кредок із ордером на мій арешт і надіне на мене наручники. Власне кажучи, мене дивує, чому він досі цього не зробив.

— Він шукає стару леді — міс Марпл, — сказала міс Блеклок. — Ви гадаєте, її теж убили? — запитав Патрик із суто науковою цікавістю. — Але чому? Що їй могло бути відомо?

— Я не знаю, — похмуро відказала міс Блеклок. — Можливо, міс Мерґатройд щось їй сказала.

— Якщо її теж убито, то, виходячи з логічних міркувань, це могла зробити тільки одна особа.

— Хто?

— Гінчкліф, звичайно, — сказав Патрик із тріумфом у голосі. — Адже міс Марпл бачили востаннє саме там — у садибі «Боулдере». Моє розв'язання проблеми полягає в тому, що шукати її тіло треба саме там.

— Мені болить голова, — тупо промовила міс Блеклок. Вона притиснула пальці до лоба. — Навіщо Пнч убивати міс Марпл? Це не має сенсу.

— Це мало б сенс у тому випадку, якби Пнч убила Мерґатройд, — переможно заявив Патрик.

Філіпа вийшла зі своєї апатії, щоб сказати: — Пнч не могла вбити Мерґатройд.

— Вона могла б, якби Мерґатройд натрапила на доказ того, що Пнч скоїла якийсь злочин.

— Хай там як, а Пнч була на станції, коли Мерґатройд було вбито. — Вона могла вбити Мерґатройд перед тим, як поїхала. Несподівано Летиція Блеклок закричала, так, що всі здригнулися. — Убивство, убивство, убивство! Чи не можете ви говорити про щось інше? Я налякана, невже ви не розумієте? Я налякана. Раніше я нічого не боялася. Я вважала, що можу подбати про себе… Але що ви можете зробити проти вбивці, який чекає… І стежить за тобою… І жде свого часу! О Боже!

Вона опустила голову на руки. Через мить підвела погляд і напруженим голосом попросила пробачення.

— Пробачте. Я… я втратила над собою контроль.

— Усе гаразд, тітко Леті, — сказав Патрик із почуттям. — Я догляну за вами.

— Ти? — це було все, що сказала Летиція Блеклок, але розчарування в тоні її голосу пролунало майже як звинувачення.

Цей діалог відбувся перед самою вечерею, а Міці ще й додала напруги, увійшовши та оголосивши, що не готуватиме вечерю.

— Я нічого більше не робити в цей дім. Я йти до своя кімната. Я замикатися там до ранку. Я боятися — тут убивати надто багато людей — ту міс Мерґатройд із її дурним англійським обличчям, кому треба було вбивати її? Лише маніякові! Маніяк десь тут, близько. А маніякові байдуже, кого він убивати. Але я не хочу, щоб мене вбивати. Я бачити тіні на кухні, я чути там шарудіння, мені ввижатися хтось на подвір'ї, а потім я бачити, як ковзає тінь під дверима, і чути, як хтось підходить. Тому я йти до своя кімната й замикати двері, а може, ще й привалити їх шафою. А вранці я сказати той брутальний полісмен, що я втікати звідси. А якщо він мені не дозволити, я сказати: «Я горлати, горлати й горлати, аж поки мене не відпустять звідси!»

Усі, знаючи, на що спроможна Міці в галузі крику, здригнулися від страху на цю погрозу.

— Отже, я пішов до своєї кімнати, — сказала Міці, повторивши свою заяву, щоб ні в кого не залишилося жодних сумнівів щодо її намірів.

Суто символічним рухом вона скинула кретоновий фартух, який носила.

— Добраніч, міс Блеклок. Можливо, вранці ви вже не бути жива. Тому, на цей випадок, я сказати вам: «Прощай!»

Вона рвучко обернулася й пішла, і двері м'яко зачинилися за нею зі своїм тонким