Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

що Штірліц іде по коридору РСХА до свого кабінету, він на мить розгубився. Він був певен, що Штірліца схоплять десь у іншому місці. Він не міг пояснити собі чому, але його ні на хвилину не облишало передчуття удачі. Він, правда, знав свою помилку, він згадав, як повівся, побачивши побитого Холтоффа. Штірліц, звичайно ж, усе зрозумів, тому, вважав Мюллер, він і кинувся навтікача. А те, що він з'явився в імперському управлінні безпеки і квапливо йшов по коридорах, розкланюючись із знайомими, викликало в Мюллера розгубленість, і впевненість в успіхові похитнулась.

Розрахунок Штірліца був простий: приголомшити противника — значить здобути половину перемоги. Він знав, що бій з Мюллером буде складний: Холтофф ходив довкола найуразливіших вузлів у його операції з фізиками. Але Холтофф був не досить підготовлений, щоб сформулювати звинувачення, а кожен пункт, до якого він виходив — скоріш інтуїтивно, ніж доказово, — можна було спростувати чи, в усякому разі, він мав два тлумачення. Штірліц згадав свою розмову з Шелленбергом на вечорі, присвяченому дню народження фюрера. Після виступу Гіммлера відбувся концерт, а потім усі перейшли у великий зал — там були накриті столи. Рейхсфюрер, за своєю звичною манерою, пив зельтерську воду, його підлеглі дудлили коньяк. Отоді Штірліц і сказав Шелленбергу про те, як нерозумно працюють люди Мюллера з фізиком, заарештованим місяців три тому. «Принаймні, я все-таки ходив на лекції фізико-математичного факультету, — сказав він, — я не люблю згадувати, бо через це був на грані імпотенції, але ж це факт. І потім, від цього Рунге йдуть зв'язки: він вчився й працював за океаном. Справді, вигідніше цим зайнятися нам».

Підкинувши цю ідею Шелленбергу, він почав розповідати смішні історії, і Шелленберг реготав, а потім вони підійшли до вікна і обговорювали ту операцію, яку Шелленберг доручив провести групі своїх співробітників, у числі яких був і сам Штірліц. Це була велика дезинформація, розрахована на те, щоб убити клин між союзниками. Штірліц ще тоді звернув увагу на те, як Шелленберг тягне свою лінію — ненастирливо, дуже обережно, всіляко підстраховуючись, — на роз'єднання західних союзників з Кремлем. Причому в цій своїй грі він, як правило, спрямовував головний удар проти Кремля. Шелленберг, зокрема, організував постачання німецьких частин, які стояли на Атлантичному валу, англійською автоматичною зброєю. Цю зброю німці закупили через нейтралів і провозили через Францію, не дотримуючись тих застережних заходів, до яких завжди вдаються при такого роду перевезеннях. Правда (це теж розіграли у вищій мірі технічно), після того як партизани-комуністи викрали кілька англійських автоматів з німецьких складів, було видано наказ, в якому погрожували розстрілом за халатність при охороні складів зброї. Наказ цей випустили великим тиражем, і агенти Шелленберга, що працювали по виявленню партизанів, знайшли можливість «забезпечити» макі одним примірником такого наказу. На підставі цих «секретних» даних можна було зробити висновок, що західні союзники і не думають висаджуватися у Франції чи в Голландії: інакше для чого продавати свою зброю ворогові? Шелленберг схвалив роботу Штірліца — саме він займався організаційною стороною питання. Шеф розвідки не виходив тоді з кабінету — він чекав вибуху в Кремлі, він чекав краху коаліції Сталіна, Черчілля й Рузвельта. Штірліц працював не покладаючи рук, його пропозиції Шелленберг схвалював цілком і повністю. Але нічого не відбулося. Штірліц сповістив у Москву все, що знав про цю операцію, коли вона тільки починалася, і попередив, що Лондон ніколи не продавав зброї нацистам і вся ця гра від початку й до кінця тонка й далеко націлена дезинформація.

Коли святкували день народження фюрера, Штірліц розмовляв з Шелленбергом. Він навмисне відійшов від справи фізика Рунге і зосередився на обговоренні провалу гри з Кремлем. Він знав, що Шелленберг, природжений розвідник, професіонал, забуваючи про деталі, ніколи не пропускає головних вузлових моментів у будь-якій розмові — навіть із своїм садівником. Шелленберг був достойним противником, і в питаннях стратегії обійти його було дуже важко, мабуть, зовсім неможливо. Але, приглядаючись до нього, Штірліц відзначив цікаву деталь: цінних пропозицій своїх співробітників Шелленберг спочатку ніби й не помічав, переводячи розмову на іншу тему. І лише через кілька днів, тижнів, а то й місяців, додавши до цієї пропозиції своє розуміння проблеми, висував цю ж ідею, але тепер уже як свою, ним запропоновану, вистраждану, ним задуману операцію. Причому він надавав навіть мимохідь кинутій пропозиції такого блиску, так точно пов'язував тему з загальним комплексом питань, які стояли перед рейхом, що ніхто не запідозрював його в плагіаті.

Штірліц розрахував точно.

— Штандартенфюрер, — сказав йому Шелленберг через два тижні, — мабуть, питання технічної переваги буде визначальним моментом в історії світу, особливо після того, як учені проникнуть у таємницю атомного ядра. Я думаю, що це зрозуміли вчені, але до цього не дотяглися політики. Ми будемо свідками деградації професії політика в тому значенні, до якого ми звикли за дев'ятнадцять століть історії. Політиці диктуватиме майбутнє наука. Збагнути споконвічні мотиви тих людей науки, які вийшли на передові рубежі майбутнього, побачити, хто надихає цих людей у їхньому пошукові, — завдання не сьогоднішнього дня, точніше, не так сьогоднішнього дня, як далекої перспективи. Тому вам доведеться попрацювати з заарештованим фізиком… Я забув його прізвище…

Штірліц зрозумів, що це перевірка. Шелленберг хотів з'ясувати, чи зрозумів дока Штірліц, звідки йде цей його монолог, хто йому підкинув у свій час ідею. Штірліц мовчав і похмуро дивився на свої пальці. Він витримав точну паузу й здивовано глянув на бригадефюрера. Так він вийшов на справу Рунге. Так він зламав реальну можливість німців: коли б перемогла точка зору Рунге, — підійти зовсім близько до створення атомної бомби вже в 1944 році.

А втім, він переконався після багатьох днів, які він провів разом з Рунге, що сама доля заважала Німеччині одержати нову зброю: Гітлер після Сталінградської битви відмовлявся фінансувати наукові дослідження в галузі оборони, якщо вчені не обіцяли йому реальної, практичної віддачі через три, максимум через шість місяців.

Правда, Гіммлер зацікавився проблемою атомної зброї й створив «Об'єднаний фонд воєнно-наукових досліджень», але Герінг, який відповідав за проведення наукових досліджень у рейху, зажадав, щоб передали в його відання гіммлерівськедітище. Геніальні німецькі фізики були, таким чином, поза увагою керівництва, тим паче, що жоден з фюрерів Німеччини не мав навіть вищої інститутської освіти, за винятком Шпеєра й Шахта.

Тепер Штірліцу треба було виграти ще один етап бою: він мав довести свою правоту в цій справі. Він продумав свою позицію. В нього сильна позиція. Він мусить перемогти Мюллера, і він переможе його. Він