Дмитро Білий - Козацький оберіг

дихання, він обережно заліз на цю хитку піраміду і, піднявшись навшпиньки, зазирнув до сусідньої кімнати.

Гельда та інквізитор стояли один навпроти одного. Сеньйора щось говорила, пильно дивлячись у очі співбесідникові. Данько напружив слух і почув:

— …Подумайте добре, пане Густаве. У вас є можливість долучитися до нашого Ордену. Ви зможете розділити з нами всю славу й могутність, коли ми досягнемо нашої мети.

— Але навіщо ви обмовили княгиню? — запитав інквізитор.

Сеньйора Гельда посміхнулася:

— Це давня історія. Її батько був одним із втаємничених у справі Талісману, який українці називають Оберегом. Наш Орден Хреста і Дракона давно полює за цим артефактом. Ще триста років тому люди нашого Ордену, перебуваючи в сарацинських землях, уклали з асасинами з Ордену убивць таємну угоду про спільні пошуки цього Талісману. Нарешті останньому магістру Ордену — Бенедикту Луціусу — вдалося дізнатись із записів інженера Готліба про підземелля одного замку на Дніпрі та про те, що батько Ярини посвячений у таємницю Оберега, а сама юна княгиня має здібності до чарів. Утім, їх мають усі, хто походить з роду Втаємничених. Магістр отруїв її батька, підробив його заповіт й оселився в цьому маєтку. Ми вирішили поки не вбивати княгиню, бо це може викликати зайві підозри. А головне, ми намагаємося використати її здібності задля своєї мети. Нам майже вдалося зробити це в Готському замку на Придніпров’ї. Княгиню треба було принести в жертву під час Великого Ритуалу, але козаки, які допомагають Зберігачам, не дали цього зробити. Тепер нам потрібна ваша допомога.

— І яка це має бути допомога? — покірно запитав інквізитор.

— Ви заарештуєте княгиню й передасте її церковному суду, який, зрозуміло, відправить її на вогнище як відьму. Це і стане нашим Жертвоприношенням, після якого її чарівні властивості посилять нас і допоможуть захопити Талісман. До того ж, маєток князя і його скарби дістануться нам, а звинувачення у смерті княгині не впадуть на Орден. Вас знають як безжального інквізитора, тому ніхто не здивується, якщо ви доведете цю справу до аутодафе.

— А якщо я не погоджусь на це? — вагаючись, запитав інквізитор.

Сеньйора Гельда підійшла до нього зовсім близько й поклала руки на плечі інквізитора. Тепер її очі впритул дивилися на нього.

— А що вам залишається ще робити? Решту життя відправляти на тортури й вогнище нещасних єретиків і каратися, що не згодились на мою пропозицію?

— Хто ти, відьмо? — тяжко дихаючи, тремтячим голосом запитав інквізитор.

— Я походжу з роду могутнього володаря Влахії, і його сила живе в мені. Я передам вам частку своєї сили… Так ви згодні служити нам, Густаве?

Інквізитор після довгої мовчанки кивнув головою. Його трясло, мов у лихоманці. У ту ж мить Гельда охопила його шию руками і швидко нахилила до неї голову. Її чорне волосся закрило плечі й голову інквізитора. Той смикнувся й захрипів. Його руки безвільно повисли вздовж тулуба.

Данько відчув, що жах перехопив його дихання. Він оступився, ледь втримавшись на хиткому стільці. За вікном спалахнула блискавка, палац здригнувся від зловіщого гуркоту грому. Данько ясно побачив у світлі блискавки, як сеньйора підняла голову. На губах її тремтіла потойбічна усмішка, а з обох кутків рота пролягали цівки крові.

Тут Данько не витримав, закричав від жаху й разом зі стільцем з гуркотом покотився на підлогу.

Глава 6. Зоряна доріжка у бронзовому дзеркальці

Данько відразу підхопився і, на бігу розтираючи забите плече, стрімко побіг коридором. У три стрибки він перескочив через сходинки й увірвався до зали. Алхімік Зенон здивовано вперся очима в захеканого, переляканого Данька.

— Пане Зеноне, там, там… таке! — ледь переводячи подих загорлав Данько, — там ТАКЕ! Треба швидше тікати звідси!

Але не встиг алхімік і рота розкрити, щоб докладніше розпитати хлопця, як у залу увірвалися охоронці інквізитора. Один з них, без довгих розмов, ухопив Данька за комір, а двоє інших скрутили алхіміка. У залу неспішно зайшов інквізитор Густав, за ним — сеньйора Гельда. Данько помітив, що інквізитор сильно змінився. Тепер його голомоза голова була закрита гостроверхим чорним каптуром, з якого виглядало бліде обличчя й жахав пустий погляд запалих очей.

— Тепер я, нарешті, зрозумів, що ви й ваш учень є співучасниками відьомських злочинів княгині Ярини. — Повільно глухим голосом промовив інквізитор. — До того ж, цей хлопець збирався завадити ходу розслідування, відвернувши підозру від відьми. Завтра вранці я відвезу вас до краківського церковного суду, який, не сумніваюсь, засудить вас до страти на вогнищі. Вранці я проведу допит із тортурами, зважаючи, що ви і княгиня Ярина відмовляєтесь від визнання своїх злочинів.

— А тепер накажіть відправити затриманих до підвалу, — почувся голос сеньйори з-за спини інквізитора.

Данька й алхіміка мовчазні латники потягнули із зали, провели коридором і вштовхнули в холодний сирий льох. Коли двері зі скрипом зачинилися, алхімік Зенон сів на підлогу й обхопив руками голову. Данько в розпачі озирався навкруги.

— Так що ж ти побачив? — запитав алхімік.

Хлопець коротко розповів про розмову сеньйори та інквізитора і про жахливе видовище під час спалаху блискавки.

— Я так і думав, — у відчаї промовив алхімік, — у залі не було жодного дзеркала, а коли я ближче підійшов до Гельди, то побачив, що моє відображення у її зіницях було перевернуте.

— І що це означає? — похмуро запитав Данько.

— Хіба не зрозуміло?! Сеньйора Гельда є упирем і відьмою! Їхні постаті не віддзеркалюються.

— Що ж робити? — приречено запитав Данько.

Алхімік тяжко зітхнув і підійшов до вузенького віконця, закритого товстими ґратами.

— Якби можна було звідси вибратися й повідомити майстра Ореста! Напевно, він міг би щось придумати. Але як звідси втекти?

І тут Данько згадав про колбу з чарівною маззю, яку він прихопив у лабораторії.

— А може спробуємо це? — запитав хлопець, протягуючи колбу панові Зенону.

Той здивовано подивився спочатку на колбу, а потім на Данька. Хлопець надав своїм очам невинного виразу й потиснув плечима. Алхімік махнув рукою й підійшов до маленького заґратованого віконця без скла. Знадвору до комірчини залітали краплі зливи, що бушувала надворі.

— Слухай, Даньку, — сказав алхімік, озирнувшись на хлопця, — навіть якщо мені вдасться розсунути ґрати, пролізти в це віконце зможеш тільки ти. Спробуй вибратися з маєтку й дістатися до майстра Ореста. Тут алхімік зняв з шиї невелику шкіряну торбочку й витяг з неї маленьке бронзове дзеркальце.

— Зараз на небі хмари, але коли ти будеш дивитися в це дзеркальце, то в ньому зможеш побачити зоряну доріжку. Йди цією доріжкою, вона виведе тебе до майстра Ореста. Розкажеш йому все.

Данько