Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Мені подобається відчувати цей холодний вітер. Подобалось відчувати сніжинки, які врізалися у мою шкіру. І нехай моє серце огортала тривога, а в голові роїлися похмурі думки, я все одно не могла не насолоджуватися цим холодом, для якого сама стала невід'ємною його частиною. Так само, як холод тепер був невід'ємною частиною мене.

Загальмувавши біля входу в тунель, я обережно ступила зі слизького льоду моста на засніжене каміння. І востаннє помилуючись на свої творіння, змахнула рукою, посилаючи йому наказ! Тієї ж миті обидві стежки розсипалися на міріади уламків, які іскристим снігопадом посипалися вниз, на гострі скелі.

Мені ж належало пройти зворотний шлях темним довгим тунелем і, виринувши в підземеллі астрономічної вежі, непомітно прокрастися до своєї кімнати під корпусом гуртожитку. Щоб відпочивши та виспавшись, продовжити гру, від якої залежало більше, ніж я зараз могла собі навіть уявити.