Марі-Анна Харт - Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт

— А ти? — у його голосі прозвучав сумнів.

Кейт усміхнулася холодною, майже втомленою усмішкою:

— Я навряд чи зацікавлю його. Моєю енергією він не зможе поживитися.

Лукар нахмурився, його погляд ковзнув по ній, немов він уперше намагався побачити щось глибше, ніж просто гострий язик і впертість.

— Це що, якась особливість драенів? — його голос змішався зі скептицизмом і тривогою.

Кейт не відповіла одразу. Вона знову глянула на Морок Відьом, який повільно розчинявся в пітьмі, але його присутність була всюди. Це було не просто створіння — це була сама смерть, що дихала у потилицю.

— Довго пояснювати, — відповіла вона нарешті. — Але повір мені, зараз не час для запитань. Якщо ви хочете вижити — тікайте.

Кейт ледве встигла закінчити речення, як Лукар і Ділан обмінялися короткими, але значущими поглядами. Це було рішення, яке не потребувало обговорень. В ту ж мить повітря навколо них затремтіло від потужної зміни енергії.

Глухий звук кісток, що ламаються й перебудовуються, заповнив простір. Їхні тіла здригнулися, ніби хтось невидимий смикав їхні сухожилля і м’язи, змушуючи змінюватися. Кейт спостерігала, як Ділан першим зігнувся, його пальці видовжилися в кігті, шкіра вкрилася густою шерстю, а спина вигнулась, розриваючи тканину сорочки. Його обличчя витягнулося вперед, а очі спалахнули звіриним блиском.

Лукар за ним перетворювався ще швидше. Його тіло наче вибухнуло сирою силою: м’язи виросли, руки стали довшими, а щелепи видовжилися, оголюючи гострі, мов леза, ікла. Його рик був низьким, загрозливим, і луною відбився у нічному повітрі.

Кейт відступила на крок, але не від страху — вона оцінювала. Їхня форма була вражаючою, наповненою силою й швидкістю, але чи вистачить цього, щоб здолати те, що стояло попереду?

Морок Відьом не зрушив з місця, але здавалося, що він відчув зміну. Темрява навколо нього заколихалася, неначе жива, готуючись до відповіді.

— Готові? — тихо спитала Кейт

Ділан опустився на передні лапи, його груди здіймалися від глибокого, важкого дихання.

Лукар кинув на неї короткий погляд — у його вовчих очах тепер не було ні скептицизму, ні сумнівів. Тільки готовність.

Лукар і Ділан з поривом ринули в бік  темного лісу. Їхні кістки та м’язи працювали з неймовірною швидкістю, що неслися по темному лісу. Їхні вовчі форми рухалися з такою спритністю, що здавалось, вони стали частиною цієї темної ночі, поглинаючи кожен її шепіт і кожен звук.

Кейт стояла на місці, відчуваючи, як земля під ногами стає все важчою, а повітря — дедалі гуще. Її погляд зупинився на Мороку Відьом, який почав повільно, майже ледь помітно, наближатися до неї. Тінь рухалася, неначе сама ніч оживала. Його форма була нечіткою, розмитою, але відчутною — кожен крок цієї сутності залишав за собою чорний слід у повітрі.

Кейт спробувала рухатися, але її ноги ніби приросли до місця. Повітря навколо стало гнітючим, і кожна частка її тіла кричала про небезпеку. Звідкись із глибини її серця виривався непереборний страх — це не був звичайний страх перед смертю, а щось набагато гірше. Це був паралізуючий страх, що проникав до самих кісток, відчуття, коли душа відмовляється рухатися, коли ти не можеш дихати, бо це відчуття — ніби ти вже мертвий.

Морок Відьом наближався, і кожен його крок здавався нестерпно важким, як сама смерть. Його енергія проникала в її свідомість, розриваючи всі зв’язки з реальністю. Її розум боровся з тим, щоб зберегти контроль, але паралізуючий страх охоплював її все сильніше.

Кейт знала, що не має часу на коливання. Вона повинна була рухатися, але кожна її спроба, навіть найменший рух, була заблокована, ніби це не її тіло, а інша істота, що заплуталася у власних відчуттях. Морок не поспішав, він просто чекав — і ця тиша перед наступом була набагато страшнішою за будь-який крик.

І тоді, коли вже здавалося, що вона втратить контроль, Кейт відчула, як всередині щось почало пробуджуватися. Вона повинна була вирватися, повинна була знайти сили. Лише один крок — і все зміниться.