Марі-Анна Харт - Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт

Морок Відьом

Кейт відчувала тонку пульсацію енергії, що розтікалася по її тілу, але раптово її охопив пронизливий біль, мов крижаний клинок, який пройшов через серце. Вона витиснула зі своїх губ різкий видих і, ледве стримуючи крики, миттєво вийшла із глибокого трансу. Її очі різко розкрилися, відбиваючи страх і рішучість.

— Нам потрібно звідси якнайшвидше забиратися! — її голос, наповнений панікою та болем, розбивав тишу занедбаного будинку.

Ділан нахилився до неї, його обличчя виказувало як занепокоєння, так і піднесену допитливість, адже він знав, що за словами Кейт приховано щось важливе.

— Що ти відчула? — запитав він, голосом, що прагнув розібратися в невловимих сигналах.

Кейт, ще тримаючись за холодний талісман Даніеля, поклав руки на груди, немов намагаючись стримати розгубленість і біль. Вона глибоко вдихнула і, ледве збалансувавшись, сказала:

— Те, із чим нам краще не зустрічатися… — її голос тремтів від емоцій, затьмарених жахом і сумнівами.

Лукар відступив на крок, не готовий відпустити своє бажання дізнатися більше, його очі блищали від спокушання і страху водночас.

— Я не піду, поки ти не скажеш, — наполягав він, мов вимагав істини, яка могла змінити їхню долю.

Кейт пройняла кожне його слово, і, здавалося, кожна клітинка її тіла кипіла від незадоволеної енергії. Нарешті, з напруженим тоном, вона відповіла:

— Добре… Я відчула енергію Морока Відьом.

На ці слова Лукар засміявся, наче намагаючись знехтувати містичними страхами, що їх охоплювали:

— Ти серйозно? Це ж просто вигадка, якщо ти вирішила так розважитися, — його голос звучав іронічно.

Кейт зірвала погляд, її очі палали незгасимим вогнем, мов би вона хотіла, щоб кожен почув її правду:

— Мені начхати, що ти думаєш. Хочеш залишитися — залишайся. Але його енергія є сильнішою, а це означає… — її голос затих, залишаючи невимовлене  в повітрі.

Лукар не міг стримати своєї скептичної відповіді:

— Я не вірю ні в які мороки відьом. Всі знають, що це казки, які придумали відьми, щоб лякати.

На ці слова Кейт нахилилася ближче, її голос став ледве чутним, але настільки впевненим, що кожне слово пробивалося крізь сумнів:

— Морок Відьом — це сутність, створена найсильнішими відьмами. Вона не має ні тіла, ні душі, але здатна забирати життя, вбираючи в себе найсильніші енергії... І ця сутність може вбити будь-кого, хто стане на її шляху. Якщо твій брат  зустрівся із цією сутністю – то він вже давно мертвий.

Після її слів в кімнаті запанувала мертва тиша.

Несподівано повітря навколо них здавалося загусло, як ніби самі стіни будинку вдихали цю похмуру енергію. Кожен звук, кожен шепіт вітру здавався попередженням про наближення невидимої небезпеки. Кейт, не витримавши зростаючого тиску темряви та невідомості, різким рухом відштовхнула Лукара. Вона зібрала всю свою рішучість і кинулася до  дверей, що вели назовні цього жахливого місця, щоб якнайшвидше дібратися до своєї машини та поїхати звідси.  Її руки, тремтячи від болю і страху, схопили холодну ручку, і двері повільно відчинилися.

Але як тільки Кейт зробила перший крок у свободу, час здавалося, зупинився. Вона завмерла, ніби прокляття розтягнуло кожну мить у вічність. Усередині себе вона відчула, як кожна клітинка тіла застигла, а розум переповнився ледве стримуваним страхом.

І там, у темряві, приблизно в 20 метрах від неї, повільно, але невблаганно простягалися обриси невиданої сутності. Морок Відьом, мов жахлива тінь, поставав мовчазним свідком, його очі — якщо їх можна було назвати таким — блищали холодною злобою. Невидима, проте відчутна, він мовби поглинав все навколо себе.

Кейт відчула, як страх охоплює її до кісток. Відсутність руху і промінь холодної енергії, що виходив від сутності, заставили її серце битися швидше, а дихання ставало невловимо легким.

Лукар, що стояв поруч, здавався неспроможним поворухнутися, мов зачарований. Але очі його відображали суміш страху та незрозумілого піднесення: він бачив те, що не міг пояснити словами, відчував силу, яка перевершувала будь-які його уявлення.

Момент напруження досяг апогею: за кожною секундою, що тягнулася, кожним подихом Кейт розуміла, що вона опинилася на межі між життям і смертю.

Лукар і Ділан перевели погляди на Кейт, їхні очі відбивали напруження й недовіру. Морок Відьом залишався нерухомим, але його присутність давила, витісняючи повітря навколо, ніби сама реальність прогиналася під його вагою.

— Що будемо робити? — першим порушив тишу Ділан, його голос був глухим, але в ньому ще жевріла надія на відповідь.

Кейт не відводила погляду від сутності, відчуваючи, як хвилі чужої, темної енергії повільно наближалися, намагаючись проникнути в її свідомість. Вона зітхнула і сказала:

— Сподіваюся, ви швидко бігаєте, бо часу у вас буде небагато.

Лукар скривився, готовий щось заперечити, але його перебив Ділан:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍