Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

— Ні, просто запитувала, чому я залишилася. Я сказала, що все через вечірку.

— Гаразд, — Аорон підійшов ближче, торкнувшись її руки. — Але тепер я ще більше хочу знати, чому ти так стараєшся для мене.

Емі зупинила його поглядом, злегка посміхнувшись:

— Бо ти цього вартий.

У цей момент із кімнати Кері долинув її голос:

— До речі, тату, я залишила твою вітровку в коридорі, тепер точно нічого не забудеш!

Емі напружено зітхнула, розуміючи, що Кері майже помітила, що вона носила ту саму вітровку. Але це був останній день перед її від’їздом, і вона вирішила, що зараз не час для пояснень.

— Гаразд, я піду перевірю багаж і трохи приберу в кімнаті, — сказала Емі, відступаючи до своєї валізи.

Аорон кивнув, спостерігаючи за нею, і в його погляді читалася суміш гордості та жалю, що вона скоро залишить їхній дім.

Емі закінчила з останніми приготуваннями вдома. Її валіза стояла біля дверей, акуратно запакована. Вона глибоко вдихнула, закинувши сумку на плече, і обережно відчинила двері.

На порозі стояли Кері й Аорон. Кері тримала коробку з якимось пакунком, а Аорон стояв із розслабленою усмішкою, притулившись до машини.

— Сюрприз! — вигукнула Кері, простягаючи коробку до Емі.

— Що це? — здивувалася Емі, беручи пакунок.

— Маленький подарунок на згадку, — пояснила Кері. — Щоб ти не забула, що ми тут чекаємо тебе.

Емі відкрила коробку й побачила всередині невелику м’яку іграшку — плюшеву панду з вишитим ім’ям “Емі” на одній лапці. В її очах з’явилися сльози, і вона не змогла стримати посмішки.

— Дякую, це так мило…

— Ми не могли просто так відпустити тебе, — додав Аорон, перехоплюючи її погляд. — Гаразд, давай закидай речі в машину. Ми підвеземо тебе до аеропорту.

Емі трохи здивувалася, але мовчки кивнула. Вона передала свою валізу Аорону, який швидко закинув її в багажник.

— Це точно зайве, я могла б викликати таксі… — почала вона, сідаючи на заднє сидіння, але Кері перебила:

— Ні, ми тебе самі доставимо. Це важливо, бо хто знає, коли ми ще так побачимося?

Дорога до аеропорту була наповнена розмовами та жартами, здебільшого від Кері, яка намагалася приховати смуток за сміхом. Аорон час від часу кидав на Емі короткі, але виразні погляди через дзеркало заднього виду.

— Ну що, готова до пригод? — запитала Кері, коли вони нарешті зупинилися біля термінала.

Емі глибоко вдихнула, зібравши всю свою впевненість, і кивнула:

— Так, думаю, що так.

Аорон допоміг їй витягнути валізу з машини, але замість того щоб одразу відійти, він взяв її руку й притримав на кілька секунд.

— Емі, — сказав він, дивлячись прямо в її очі, — пам’ятай, ми завжди тут, якщо щось потрібно.

Вона кивнула, не довіряючи своєму голосу, і намагалася не заплакати.

— І дзвони частіше, — додала Кері, обіймаючи її міцно.

Емі в останній раз подивилася на них, перш ніж увійти до термінала, розуміючи, як багато значить цей момент. Вона знала, що попереду нова сторінка її життя, але частинка її серця залишалася тут, у цьому місті, з цими людьми.

Емі зайшла до термінала, але весь час оглядалася через плече, поки фігури Аорона й Кері поступово не розчинилися в натовпі. Вона витерла сльози, що загрозливо наповнювали очі, й зробила глибокий вдих.

“Тримай себе в руках,” — подумала вона, рухаючись до стійки реєстрації.

Оформлення багажу пройшло швидко, але весь час її думки крутилися навколо тих, кого вона залишала. В голові повторювалися слова Аорона: “Ми завжди тут, якщо щось потрібно.”

Час до посадки тягнувся надто повільно. Емі зручно вмостилася на одному з крісел у зоні очікування, діставши телефон, щоб перевірити повідомлення.

У неї були нові сповіщення: кілька від Кері — селфі в машині з підписом “Зроблю все, щоб тебе не забули” — і одне від Аорона. Воно було лаконічне, але тепле:

“Сподіваюся, у тебе буде чудовий політ. Пиши, як дістанешся. Я чекатиму твоїх історій.”

Емі ледь стримала усмішку. Вона почала відповідати, але не знала, як точно передати всі свої почуття в тексті.

“Обов’язково. Тримай за мене кулаки, поки я звикну до нового життя. І дякую… за все.”

Вона відправила повідомлення й відірвалася від екрана, щоб спостерігати за людьми навколо. Було відчуття, ніби вона на порозі чогось великого, але водночас із серцем, яке залишилося вдома.

Тим часом, у машині

Кері сиділа на передньому сидінні й говорила щось про наступні плани на день, але Аорон слухав її лише наполовину. Його думки були десь далеко, разом із дівчиною, яку він щойно проводжав.

— Ти взагалі мене слухаєш? — обурилася Кері, жартівливо штовхнувши його в плече.

— Що? Так, слухаю. Що ти казала? — він спробував усміхнутися, але Кері лише закотила очі.

— Слухай, — вона змінила тон, — ти ж знаєш, що вона нас точно не забуде, правда? Особливо вчорашній день, як ми все підготували

— Звідки така впевненість? — запитав він, повертаючи на головну дорогу.

— Тому що я її подруга, — Кері склала руки на грудях. — І знаю, як сильно вона хвилюється про вас двох.

Аорон на мить замовк. Кері перевела погляд на вікно, щоб дати йому простір для думок.

В літаку

Емі зайняла своє місце біля ілюмінатора. Її валіза вже була десь у вантажному відділенні, а серце відчувалося важчим, ніж будь-який багаж.