Дейл Карнегі - Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити

шафа давно б розвалилася від моїх тек із літерами «МБВ». Отже я можу повторити слова царя Саула, сказані ним тридцять століть тому: «Безтямно я поводився і дуже багато грішив».

Коли я розкриваю теки із написом «МБВ» і перечитую критичні зауваження, написані мною про себе самого, вони допомагають мені вирішити найскладнішу проблему, з якою я постійно зустрічаюся, — проблему керівництва Дейлом Карнегі.

Зазвичай я звинувачував у своїх проблемах інших, але у міру того, як дорослішав і, сподіваюся, мудрішав, я дійшов висновку, що в усіх моїх невдачах я винен сам. Такого висновку із віком доходить переважна більшість розумних людей. «Ніхто, крім мене, — сказав Наполеон на острові Святої Єлени, — не винен у моєму фіаско. Мій найзапекліший ворог — я сам — причина моєї трагічної долі».

Дозвольте розповісти вам про мого знайомого, який досяг справжньої майстерності в мистецтві самооцінки і керування самим собою. Його звали X. П. Хавелл. Коли звістка про його несподівану смерть у Нью-Йорку в аптеці готелю «Амбасадор» 31 липня 1944 року поширилася країною, фінансові кола Америки були приголомшені. Річ у тому, що Хавелл очолював раду директорів Комерційного національного банку і трастову компанію, а також був директором низки великих корпорацій. Не здобувши замолоду пристойної освіти, свою трудову діяльність він розпочав клерком у сільському магазині, згодом працював розпорядником кредитів великої сталеливарної компанії U. S. Steel і поступово прямував до високих посад і більшої влади.

«Вже багато років я веду книгу, в якій записую всі свої ділові зустрічі протягом дня, — розповів мені містер Хавелл, коли я попросив пояснити причину його успіху. — Моя сім'я ніколи нічого не планує на суботній вечір, бо всі знають, що в цей час я аналізую свої дії, переглядаю справи за тиждень і оцінюю свою роботу. Після обіду я усамітнююсь, розгортаю книгу зустрічей і обмірковую всі бесіди, наради і засідання минулого тижня. Я запитую себе: яких помилок я припустився цього разу, що я зробив правильно й що міг зробити краще? Іноді внаслідок такого щоденного огляду я почуваюся пригніченим. Подеколи мої прикрі помилки приголомшують мене. Певна річ, із часом я дедалі рідше припускаюся таких помилок. Я застосовую цю систему самоаналізу протягом багатьох років, і вона дала мені більше користі, ніж будь-який інший мій почин».

Можливо, X. П. Хавелл запозичив свою ідею в Бена Франкліна. Щоправда, Франклін не чекав суботи, він займався самовдосконаленням кожного вечора. Він виявив у себе тринадцять серйозних вад. Ось три з них: схильність до гаяння часу, хвилювання через дрібниці, схильність до суперечок. Мудрий старий Бен Франклін зрозумів, що якщо він не позбудеться цих недоліків, то нічого не досягне у житті. Тому кожен день він присвячував боротьбі з однією зі своїх вад. Наслідки цієї боротьби він записував у щоденник. Наступного дня він обирав іншу погану звичку і, вийшовши на ринг у боксерських рукавичках, викликав її на бій. Франклін боровся зі своїми недоліками понад два роки.

Тож не дивно, що він став однією з найшанованіших і найвпливовіших осіб, які колись мешкали в Америці.

Елберт Хаббарт сказав: «Кожна людина хоча б п'ять хвилин на день буває справжнім дурнем. Мудрість полягає в тому, щоб не переступати цю межу».

Недалека людина дратується через найменшу критику на свою адресу, але мудрець намагається чомусь навчитися у того, хто ганить і сварить його, хто «не дає йому дороги». Уолт Уїтмен висловив цю думку таким чином: «Ви вчитеся тільки у тих, хто захоплюється вами, симпатизує вам і дає вам дорогу? А чи не пробували ви засвоїти уроки мудрості, отримані від тих, хто не сприймає і ненавидить вас чи не бажає поступитися вам?»

Навіщо чекати, щоб вороги критикували нас або нашу діяльність? Давайте випередимо їх і самі собі станемо найсуворішими критиками. Давайте виявимо і виправимо всі наші слабкості, перш ніж їх встигнуть помітити наші вороги. Саме так вчинив Чарлз Дарвін. Він витратив на самокритику п'ятнадцять років свого життя. А сталося це так. Завершивши свою безсмертну роботу «Походження видів», він зрозумів, що публікація цієї революційної концепції зародження життя збурить інтелектуальний і релігійний світ. Тому він став своїм власним критиком і наступні п'ятнадцять років перевіряв свої дані, заперечував свої міркування і критикував свої висновки.

Припустимо, хтось назвав вас «чортовим дурнем». Як би ви вчинили в цьому разі? Розлютилися б? Обурилися? А Лінкольн зробив ось що. Едвард М. Стентон, міністр оборони за часів правління Лінкольна, одного разу назвав його «чортовим дурнем» за те, що той втрутився в його справи. Аби догодити одному егоїстичному політикові, Лінкольн підписав наказ про передислокацію декількох полків. Стентон не лише відмовився виконувати цей наказ, а й заприсягнувся, що Лінкольн — чортів дурень, позаяк ухвалює такі рішення. Коли Лінкольну доповіли про те, що сказав про нього Стентон, Лінкольн спокійно відповів: «Якщо Стентон сказав, що я чортів дурень, то так воно і є, бо він майже завжди має рацію. Мені слід самому розібратися в ситуації».

Лінкольн зустрівся зі Стентоном. Той переконав його, що рішення було хибним, і Лінкольн скасував наказ. Лінкольн вітав критику на свою адресу, коли знав, що вона щира, доброзичлива і базується на фактах.

Ми також повинні схвалювати подібну критику, бо не можемо навіть сподіватися на те, що маємо рацію у трьох випадках із чотирьох. Принаймні, лише на такий результат, за його словами, міг сподіватися Теодор Рузвельт. Ейнштейн, найвідоміший мислитель нашого часу, визнавав, що його висновки є хибними на дев'яносто дев'ять відсотків!

«Думка наших ворогів про нас, — говорив Ларошфуко, — значно ближча до істини, ніж наша власна думка про самих себе».

Я знаю, що це твердження дуже часто відповідає дійсності. Проте коли мене починають критикувати, а я не готовий до цього, я автоматично починаю захищатися — навіть якщо і близько не уявляю, що, власне, людина збирається мені сказати. Я ненавиджу себе кожного разу, коли поводжуся так. Всі ми схильні обурюватися критикою і радіти, коли нас хвалять, незалежно від того, наскільки виправданою є критика або похвала. Нам не властива логіка. Ми керуємося емоціями. Наша логіка подібна до човна, якого кидають з боку на бік штормові хвилі наших емоцій.

Якщо ви нервуєте через чиїсь недоброзичливі висловлювання на вашу адресу, не намагайтеся захищатися у відповідь. Кожен дурень так робить. Вчиніть оригінальніше, будьте розумнішими! Завдайте нищівного удару вашому критикові й одночасно здобудьте собі прихильників. Ви зможете це зробити, якщо скажете: «Добре, що мій критик не знає про