Arachne - Танець МечІв , Arachne

На протилежному боці річки, серед зелені та полів, розташувався табір Весугі Кенсіна. Його намети розташовувалися менш суворо, але їхнє розташування все одно випромінювало впевненість та злагодженість. Герби з символом Весугі, знаком захисника справедливості, гордо майоріли на вітрі. У центрі табору знаходився головний намет Кенсіна, прикрашений священними символами, що нагадують про його глибокі духовні переконання.

Солдати Весуги рухалися навколо, багато з них були зібрані для ранкової молитви перед битвою. Вони знали, що їхній полководець вважав кожен бій священним ритуалом, і кожен воїн під його прапором поділяв його віру. Кенсін, стоячи біля свого намету, звернув погляд на небо і зробив глибокий уклін, немов вітаючи богів і просячи їх благословення. Його постать була спокійна і велична, і кожен жест висловлював повагу до вищих сил та його рішучість перемогти.

Кенсін носив свої обладунки, прикрашені молитовними амулетами, що символізували його віру та захист, який він прагнув дарувати своєму народові. Його обличчя було спокійним, але рішучим, він дивився на рівнину з упевненістю людини, яка знає своє призначення.

Юнаки завмерли на краю лісу, спостерігаючи за цими двома таборами, за кожним рухом, за кожною деталлю. Дзуйхо тихо зітхнув, усвідомлюючи, що їм належить примирити не просто воїнів, а людей, чиї життя були сповнені силою, честю та прагненням захистити своїх людей.

- Ось вони, - сказав Масамуне, дивлячись на табори. — Ці два великі полководці, які зібрали армії заради свого розуміння світу. У кожного їх свої причини, своя істина.

Мурасаме, натхненний видом таборів, кивнув:

- Так. Каванакадзіма — місце, де зійдуться не лише мечі, а й переконання. Ми повинні використати шанс, щоб вони побачили, що їхні цілі можуть бути спільними, якщо вони усвідомлюють, що їхнє суперництво не повинно тривати у вічності.

Фудзісане, дивлячись на дисциплінованих воїнів Сінгена і молитовно настроїнних солдатів Кенсіна, тихо промовив:

— Тут зібрані їхні найкращі люди, які готові віддати життя заради своїх полководців. Це їхня справжня сила — вірність, підтримка і готовність боротися за ідеали. Вони гідні світу, як і їхні лідери.

Інугамі Куроші, вдивляючись у табір свого господаря, промовив з повагою:

— Сінґен завжди був упевнений, що порядок і сила дадуть світ його народові. Це й привело його сюди, на полі, де вирішується його доля. Але він також готовий прислухатися, якщо ми донесемо до нього правду про те, що навіть найбільші суперники можуть знайти спокій.

Вони зрозуміли, що перед ними — не просто битва, а можливість подарувати цим двом людям та їхнім арміям світ, про який вони мріяли. Тепер все залежало від них, від сили їхніх слів і від того, як вони зможуть об'єднати духи цих великих воїнів, що знаходяться на межі вирішальної битви.

Юнаки зникли в тіні дерев, причаївшись і спостерігаючи за таборами двох великих армій. Їм залишалося тільки чекати того моменту, коли Такеда Сінген та Весугі Кенсін зійдуться на середині рівнини для переговорів. Їхня зустріч мала стати знаком, що настав час для місії юнаків — примирити цих полководців і подарувати їм можливість знайти спокій.

Тихий світанок наповнив рівнину м'яким світлом, фарбуючи небо золотистими та рожевими відтінками. У повітрі витала тиша, і здавалося, що навіть вітер стих, ніби природа сама затамувала подих, спостерігаючи за цими двома воїнами, що прийшли на священне поле Каванакадзіма.

Нарешті, Такеда Сінген і Весугі Кенсін, які супроводжували невеликі групи вірних воїнів, вийшли зі своїх таборів. Кожен крок був наповнений величчю та впевненістю, їхні фігури виділялися на тлі рівнини, як живе втілення сили та честі.

Сінґен йшов першим, його кроки були впевненими, а обличчя спокійним і зосередженим. Його постать, одягнена в масивні обладунки, здавалася монументальною і вселяла почуття поваги. Його пронизливий погляд, що не відривається від фігури Кенсіна, виражав рішучість і твердість. Він був подібний до горя — непохитний, впевнений у своїй правоті, готовий обстоювати свої переконання до кінця.

Кенсін ішов назустріч йому, його обличчя було спокійне, а кожен крок ніби віддав честь цьому священному полю. В його очах світилася мудрість і тиха віра, що його доля тут, на Каванакадзімі, пов'язана з виконанням його обов'язку як воїна. У його руках був не тільки меч, а й молитва, звернена до неба за мир і правду, в яку він вірив.

Коли вони зустрілися на середині поля, їх оточили лише легкі пориви вітру, немов природа сама оберігала цю мить. Їхні воїни зупинилися на шанобливій відстані, розуміючи, що зараз між цими двома правителями має відбутися розмова.

У цей момент, коли великі полководці обмінялися поглядами, юнаки нарешті з'явилися з лісу. Вони вийшли на середину рівнини, оточені рожево-золотим сяйвом, оповиті вихором пелюсток сакури, немов саме час благословляла їхня присутність.

Сліпуче світло привернув увагу Сінгена і Кенсіна. Обидва полководці, з подивом дивлячись на незнайомців, спочатку недовірливо поставили руки на мечі, готові захиститися.

Кенсін примружився, його обличчя виражало суміш здивування та настороженості.

- Хто ви такі? - спитав він, у його голосі звучала суворість. — Як ви смієте втручатися у нашу зустріч?

Такеда Сінген, не зводячи очей з юнаком, тихо додав, його голос був сповнений величі і суворості:

— Це священна земля, тут нічого робити чужинцям. Поясніть, навіщо ви прийшли сюди, і хто ви такі.

Масамуне, роблячи крок уперед, глянув на обох полководців з повагою, його голос прозвучав ясно і твердо:

— Ми прийшли не як вороги та не як прості воїни. Ми – ваші мечі, що прийшли з майбутнього, щоб принести мир вашим душам. Ми духи мечів, які ви тримали у своїх руках. Нас звуть Масамуне, Мурасаме, Дзуйхо, Фудзісане та Інугамі Куроші. Ми прийшли сюди, щоб припинити вашу вічну ворожнечу і дати вам спокій.

Кенсін, почувши ім'я Дзуйхо, насупився і з подивом подивився на юнака, що стоїть серед них. Його голос пролунав із благоговінням, змішаним із подивом: