Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

то куди і як саме. Чи вона

тепер у зоні досяжності вузькоспрямованої передачі.

— Не знаю відповіді на жодне з питань.

— Знаєте когось, хто може ці відповіді дати?

Пауза. А тоді:

— Можливо. Дізнаюся, що можу.

— Можете щось іще про неї розповісти?

— Записалась у секцію п’ять років тому. Вона... надміру

лютувала напочатку. Бракувало дисципліни.

— Але був прогрес. Коричневий пояс, так?

Тренер звів брову.

— Я ж коп, — пояснив Міллер. — Маю дізнаватися всяке про

людей.

— Вона виросла. На неї напали. Відразу по тому, як з’явилася

в Поясі. Вона не хотіла, щоб таке повторилося.

— Напали... — Міллер намагався розгадати тон тренера. —

Зґвалтували?

— Не запитував. Тренувалася вона старанно, навіть коли була

поза станцією. По учнях видно, коли вони не займаються. Вони

повертаються слабшими. З нею такого не бувало.

— Міцний горішок, — прокоментував Міллер. — Дівчинка

молодець. У неї були друзі? Регулярні спаринг-партнери?

— Небагато. Зараз іще запитаєш про коханців. Мені про них

нічого не відомо.

— Дивно. Така дівчина...

— Яка, детективе?

— Вродлива... Знає, що робить. Розумна. Цілеспрямована.

Кому б не хотілося мати таку людину поруч?

— Можливо, вона ще не знайшла потрібної людини.

Щось у тоні тренера підказувало, що з Міллера кепкують.

Детектив ніяково розвів руками.

— Чим вона заробляла?

— Дрібні вантажоперевезення. Не знаю, який саме вантаж.

У мене склалося враження, що вона бралася за будь-яку роботу.

— Тобто регулярного маршруту не було.

— Так мені здавалося.

— На чиїх кораблях вона працювала? Конкретний вантажник

чи будь-який корабель, що дасть роботу? Конкретна компанія?

— Дізнаюся для вас, що можу, — відповів тренер.

— Працювала кур’єркою ОПА?

— Дізнаюся, — повторив тренер, — що можу.

* * *

У всіх новинах того вечора йшлося про Фебу. На цю наукову

станцію — ту саму, де поясанам заборонено виходити навіть на

орбіту, — здійснено напад. Офіційні джерела повідомляли, що

половина персоналу загинула, друга половина зникла безвісти.

Ніхто не взяв на себе відповідальності, але подейкували, що

якійсь поясанській групі — можливо, ОПА, можливо, комусь

іще — нарешті вдався «акт вандалізму» з людськими жертвами.

Міллер сидів у своїй норі, дивився новини та пив.

Усе летіло в пекло. Підпільні агітпередачі від ОПА із

закликами до війни. Теракти. Усе разом. Скоро настане час, коли Марс уже не зможе це все ігнорувати. А коли увійде в гру

Марс, уже байдуже, чи Земля піде за ним. Це буде перша

справжня війна в Поясі. Наближалася катастрофа, і жодна зі

сторін не розуміла, наскільки вона вразлива. І не було нічого —

ані найменшої бісової штуки — що Міллер міг би зробити, аби її

зупинити. Він не міг навіть затримати її.

Джулі Мао шкірилася на нього зі світлини, за спиною дівчини

виднівся пінас. Напали на неї, каже тренер. У досьє про це

нічого. Можливо, пограбування. Може, щось гірше. Усі жертви, що їх бачив Міллер, — а він бачив немало — поділялися на три

категорії. Перша — ті, хто вдавали, ніби з ними нічого не сталося

або те, що сталося, не мало жодного значення. Таких була

більшість серед усіх, з ким він говорив. Друга — професійні

страждальці, люди, які бачили у статусі жертви дозвіл чинити

все, що їм заманеться. Ця категорія охоплювала майже всю

решту.

П’ять, а може й менше, відсотків — це ті, котрі переживали

подію, враховували урок і йшли далі. Такі, як Джулі. Міцні

горішки.

Двері задзвонили. Минуло вже три години після кінця його

зміни. Міллер підвівся — ноги тримали його гірше, ніж він

сподівався. Перелічив пляшки на столі. Більше, ніж здавалося.

Вагався кілька хвилин, розмірковуючи: відчинити двері чи

повикидати пляшки до сміттєпереробника. Двері задзвеніли ще

раз. Він пройшов по своєму помешканню та відчинив його.

Якщо прийшли з відділку, то все одно очікують побачити його

п’яним. Не варто їх розчаровувати.

Обличчя виявилося знайомим. Посічені вуграми щоки, владна

упевненість. Пов’язка ОПА на