Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Коп.

— Доброго вечора, — привітався Міллер.

— Детективе Міллере! — заговорив вугруватий чоловік. — Мені

здається, ми недостатньо порозумілися. Плекаю надію, що

можемо спробувати ще раз.

— Ага, аякже.

— Дозволите увійти?

— Я не запрошую додому незнайомих людей, — сказав

Міллер. — Навіть не знаю, як вас звати.

— Андерсон Доуз. Я — зв’язковий «Об’єднаного поясу

астероїдів» на Церері. Гадаю, ми маємо змогу один одному

допомогти. Дозволите увійти?

Міллер відступив на крок, і вугруватий чолов’яга — Доуз — увійшов. Гість роздивлявся нору протягом двох повільних вдихів та

видихів, а тоді зайняв один зі стільців — так, ніби пляшки та

сморід застояного пива не варті його уваги. Проклинаючи себе

і намагаючись протверезіти зусиллям волі, яке не приходило, Міллер сів навпроти.

— Мені потрібна послуга, — сказав Доуз. — Я вам заплачу. Не

грошима, звісно. Інформацією.

— Чого ви хочете?

— Припиніть шукати Джульєтту Мао.

— Не для продажу.

— Детективе, я лише намагаюся підтримувати мир...

Вислухайте мене.

Міллер нахилився вперед, поставивши лікті на стіл.

Незворушний тренер джю-джюцу працює на ОПА? Візит Доуза

натякає на це. Міллер наказав собі запам’ятати цей факт, але

вголос не сказав нічого.

— Мао працювала на нас, детективе. Втім, ви і так про це

здогадалися.

— Більш-менш. Ви знаєте, де вона?

— Не знаємо. Тепер шукаємо. І знайти її маємо саме ми. Не ви.

Міллер похитав головою. Була якась відповідь, якісь правильні

слова... Думки плутались, і якби ж то все не було в такому

тумані...

— Детективе, ви — один із них. Нехай ви прожили тут усе своє

життя, але зарплата вам надходить із внутрішньопланетної

корпорації. Зачекайте. Я вас не звинувачую. Розумію, як це.

Вони наймали, вам треба працювати. Але... Просто ми тепер

стоїмо на мильній бульці. «Кентербері». Радикальні елементи

закликають до війни.

— Феба.

— Авжеж, це на нас теж повісять. А якщо сюди додати блудну

доньку Місячної корпорації...

— Ви боїтеся, що з нею щось трапилося?

— Вона була на «Скопулі», — сказав Доуз. Міллер не відповів

од разу, тож зв’язковий трохи згодом додав: — Це вантажник, той, котрого марсіяни використали як наживку, коли

розстріляли «Кентербері».

Міллер замислився, а тоді присвиснув.

— Ми не знаємо, що сталося, — похитав головою Доуз. — І поки

не дізнаємося, вам не можна каламутити воду. Вона й так

каламутна.

— І що за інформацію ви пропонуєте? — запитав Міллер. —

У чому угода?

— Я розповім вам те, що ми дізнаємося. Коли її знайдемо... —

Міллер пирхнув, і зв’язковий ОПА продовжив: — Це щедра

пропозиція, якщо взяти до уваги, хто ви такий. Земний

службовець. Напарник землянина. Декому може здатися, що

цих обставин достатньо, аби й вас проголосити ворогом.

— Але не вам.

— Мені здається, що у нас із вами спільні базові цінності.

Стабільність. Безпека. У химерні часи доводиться шукати

химерних союзників.

— Два запитання.

Доуз широко розвів руки, очікуючи.

— Хто вкрав бойове спорядження? — запитав детектив.

— Яке спорядження?

— Перед тим, як збили «Кентербері», хтось викрав наше

бойове спорядження. Можливо, щоб використати солдатів для

розгону натовпів. А може, щоб ніхто не міг розганяти натовпи.

Хто це зробив? Навіщо?

— То не ми, — сказав Доуз.

— Не відповідь. Гаразд, ще одне. Що сталося з «Товариством

золотої віти»?

У погляді Доуза годі було щось прочитати.

— «Лока ґреґа»? — допитувався Міллер. — Сохіро?

Доуз розкрив рота, тоді стулив. Міллер викинув пляшку з-під

пива в трубу сміттєпереробника.

— Друже, нічого особистого, але ваші навички слідчого мене

геть не вразили. Чому ж ви так переконані, що зможете знайти

Джулі?

— Це нечесна перевірка, — запротестував Доуз. — Дайте мені

кілька днів — і будуть вам відповіді.

— Тоді й поговоримо. Я поки спробую не починати повномас-штабної війни, але й Джулі не