Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

їм хоч трохи обмитися, хоч трохи гігієни! Холодною водою, зі шланга, крижаною! щоб збадьорити!.. собаки виють у дворі! уся швора! так треба! знову б'ють кийками! Усе ходить ходором під холодними струменями! собаки знай собі валують! Я не кажу про малі камери, вони там тихенько руки на себе накладають… вени перерізають… може, одне зітхання і смерть, хто знає… тільки назавтра під полотном… саван розтину… але є і мученики серйозні! наприклад, абортниця зі сто п'ятнадцятої!.. її виття гучніше від гавкоту!.. чи шпигунка з триста дванадцятої! сторожа напоготові! двері навстіж! кийки свистять, всі інші стогнуть, гикають, вмовкають… буц! буц! ви добре чуєте дубці!.. груди! ноги! я добре чую, слухаю підлогу! Усе дзвенить! Усе чую, припавши вухом до підлоги!.. Простягнутися на ліжнику не можу, я вам казав… падаю набік, як є! із табуретом, що прилип до дупи… Здираю шкірки, підводячись, як вони знов свистять, коли світає… десь близько п'ятої… А ще надокучають, крім шумів, мабуть, мої кишки, закрепи днів на дванадцять чи й два тижні… такі важкі в кишковику закрути… Потім промивання з окропом і п'ятнадцять ампул спеціального екстракту. І потім знову в каземат… Аби не вимагав тих промивань, то був би здох від закупорювання кишок, від завороту!.. І що? Тоді б ви не почули моєї пісеньки! мі! до! до! соль! ані звуку! Ні про Лео, ні про тітоньку Естрему!

А ще Тхір ламає мені стіну! Зустрінемось у лазареті! Знайду його так чи інакше! Завжди його знаходжу! Він звик до мого ставлення!

— Негіднику бешкетнику ти мене турбуєш! Ти розганяєш моїх муз! Руйнівник мистецтва! Гун!

— Візьми мене! відповідає він.

— Я нікого не беру! Ти як Людовік XV асесор-негр! лише еротика на думці, хай там що!

А ще у нього дефекація така, як слід, у Тхора! Сморід на весь лазарет! кал бездоганний густий і однорідний! а я, подумайте, зі своїм амібіазом! Мав тисячократно тисячу причин, щоб заздрити!.. такому калу! Міг би заздрити і Жюлю, який сцить у свій візок, коли закортить! А мені як сцяти, коли табурет приклеївся до дупи! Гай-гай! Де там! От спробуйте! Та я не заздрю! Он Арлетту як причарував, мене там не було, але я певен!.. Краще не думати! Бідненька любонька красунька потерпіла! а ще від моєї ницості, тисячу разів, як я! моїх дурних патріотичних вибриків!

Вони були заодно, вона з Жюлем! Це ясно… Певне співучасництво… Ну і естетика, і глина… уся історія скульптури… ліплення!.. була ще інша змова, про що не знаю… Повторюю… його жила… жила! у провулку Трене… Мушу вказати точне місце! повторюю!.. щоб ви не шкодували про свої шість фунтів! і резюме на останніх сторінках! останніх тридцяти!

Чи сказати друзякам, Що забаві кінець? Мі! ре! мі! соль! мі!

«У соль-мажорі! Все у соль-мажорі!»

Його піч для кераміки ще не відбудована! не полагоджена! але мі! ре! мі! соль! Усе, що хочу! Стривайте, вам же потрібні слова! Згоден! Згоден!

Тебе вітер забрав!

Вони існують!

Не тільки Жюль заздрить моїм видивам, інші теж! інші камери! у всіх манія, щоб я здох!.. а вони щоб жили! І шукали втіх! і щоб піч теж! Запал! Ах, якби вони знали Лілі! Пружність! гармонія! панчохи тілесного відтінку! і ця усмішка! спокуслива, як жодна інша!

У мене все болить, це очевидно!.. Чую, як гамселять в'язнів! Чую, як ухають сови! Чую сирену в порту! але стоїчно, гармонійно, люб'язно… Немало знаю!.. Пригадую немало компромату! Думаю про Жюля, думаю про Лілі… шкодую тільки, долілиць припавши вухом до підлоги, що не все побачив!.. Був би наполіг, зробив би він усе переді мною, я б його потім задушив!

Це чуття рук! це чуття!.. Він чудово ліпив, та я хапав його за патюльку? порвав би горлянку! і поготів! Хвалюся! Хвалюся! Мої руки не для задушування… Я не зміг би отак… хр-р-р-р! останній хрип! У мене руки робочі!.. руки дурня… хоча, якщо розохотитися! двома руками, може, й придушив би?.. взяв би за горлянку!.. була б обом їм насолода… вони хотіли… хотіли довести до кінця… досить мене подратували!.. Я б видряпав йому баньки! а потім задушив би! Він достатньо з мене позбиткувався!.. навмисно її голу у світлі газової лампи… Я б видряпав йому баньки? Історія… обставини!..

Я зупинився на пестощах… Отак… отак!.. на пестощах!.. Був страх як збуджений!.. От і все!.. збуджений! як клієнт! життя минає… кров тече… забирає із собою…

Феєрія для іншого разу II

(Норманс)

Плінію Старшому

Ґастону Ґаллімару

Розповідати про все по роках… легко сказати!.. легко сказати!.. Ще досі відлунює… брррум!.. Досі в голові гуркоче… навіть по семи роках… у макітрі!.. час — це ніщо, а от спогади!.. і світові струси!.. люди, яких ми втратили… смуток… розкидані по всіх усюдах друзяки… добрі… недобрі… забули нас… крила вітряків… і ще відлуння, яке вас стрясає… Я й до могили з ним піду… Клятий вітрюган! повна голова!.. повні груди… Брррум!.. відчуваю… терплю… тремчу всіма кістками, отут у ліжку… але з вами не пориваю!.. познаходжу хоч тут, хоч там… у цьому вся штука! вдача! від уламків до буревіїв! можна й так сказати! брррум!.. отож, кажу, перенесли мене нагору… Несли, мов Мальбрука…

Примітка: Мальбрук — обігравання слів жартівливої пісеньки «Мальбрук у похід зібрався», зокрема, опису його похорону, під час якого за труною йшли чотири офіцери: перший ніс його обладунок, другий — щит, третій — меч, а четвертий не ніс нічого.

пригадуєте? тільки того несли у землю… а