Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

як і її пальто, але я не був певен, чи це сталося через розлитий суп, чи тому, що вона відчула, як я на неї дивлюся. Стракан сердито схопив її зап’ястя, коли вона заходилася розмазувати плями по його сорочці.

— Майкле? Щось розбилося?

Ґрейс сходила вниз, закутана в товстий білий халат. Її волосся було розпущене, кінчики його ще вологі. Відштовхнувши руки Меґґі, Стракан відступив від неї.

— Усе гаразд, люба. — Він іронічно показав на безлад. — Міс Кесіді принесла тобі суп.

Ґрейс криво всміхнулася.

— Так, я бачу. Ну, не залишай її стояти надворі.

— Насправді вона саме збиралася йти.

— Не будь дурним, вона здолала такий шлях.

Стракан неохоче відійшов убік, щоб впустити Меґґі. Коли він зачинив за нею двері, репортерка нарешті впізнала мене.

— Привіт, докторе Гантер, — прощебетала вона з виразом навченої невинності та різко повернулася до Ґрейс. — Мені справді шкода, місіс Стракан. Я не хотіла вас потурбувати.

— Не потурбували. Проходьте на кухню, я принесу ганчірку для столу. Майкле, любий, чому б тобі не почистити пальто Меґґі? У підсобці є губка, можна скористатися.

— Принаймні дозвольте мені помити підлогу… — запротестувала Меґґі. Вона була переконливою, слід віддати їй належне.

— Нісенітниця, Майкл і про це може подбати. Ти ж не проти, правда, Майкле?

— Ні, — з кам’яним виразом відповів Стракан.

Меґґі зняла пальто й віддала йому. Без об’ємного пуховика вона здавалася ще меншою, ніж раніше, але все одно наче наповнювала кімнату об’ємнішою за ­себе енергією.

Меґґі не дивилася на мене, коли ми пройшли на кухню. Ґрейс почала наповнювати чайник.

— Мені так ніяково, — заявила їй Меґґі. — Особливо в такий час. На вас напали… вам, мабуть, було жахливо.

Настав час мені втрутитися.

— Ґрейс, вам справді не варто хвилюватися. Ми з Меґ­ґі кілька хвилин побудемо самі. Адже так, Меґґі?

Меґґі кинула на мене погляд, гострий, мов кинджал.

— Ну…

— Я таки почуваюся трохи втомленою, — сказала Ґрейс. Вона справді щось зблідла. Ґрейс тьмяно всміхнулася: — Девіде, якщо ви певні, що складете компанію Меґґі, я гляну, як справи в Майкла, а тоді, мабуть, піду спати.

Я сказав їй, що зовсім не проти. Меґґі дивилася, як вона йде, потім її плечі опустилися. Вона сердито повернулася до мене.

— Що, задоволені? Я просто намагалася бути товариською!

Замість відповіді я підійшов до раковини й відірвав із рулону паперовий рушник.

— У вас суп на джинсах, — сказав я, простягаючи серветку Меґґі й спостерігаючи, як вона заходилася сердито його витирати. — Вашу бабусю часом не Кемп­белл звати?

— Кемпбелл? Ні, вона Кесіді, так само як…

Вона спала з обличчя, коли зрозуміла.

— Я практично жив на супах «Кемпбелл», коли був студентом, — сказав я їй. — Курячий крем-суп був моїм улюбленим. Такий запах ніколи не забудеш.

— Добре, бабуся не встигла зварити. І що? То ж головне — добрі наміри.

Її опір був ледь помітний, та ми не встигли й двох слів сказати, як почули крик Ґрейс. Я вибіг у коридор і побачив, що вона дивиться на відчинені вхідні двері, тривожно обхопивши себе за плечі. За кілька секунд повернувся Стракан.

— Усе гаразд, Девіде. Хибна тривога, — пояснив він, зачиняючи двері.

Ґрейс витерла очі й слабо всміхнулася.

— Вибачте. Я власної тіні сахаюся.

— Я можу щось зробити? — запитав я.

Стракан підійшов і обійняв дружину.

— Ні. Я повернуся за хвилину.

— Насправді ми саме збиралися йти, — сказав я. — Меґ­ґі запропонувала підвезти мене до готелю. Правда, Меґґі?

Репортерка спромоглася натягнуто всміхнутися.

— Так. Я тут відповідаю за регулярні перевезення.

Ніхто з нас не розмовляв, коли Стракан допоміг Ґрейс піднятися нагору, а потім спустився й забрав пальто Меґґі з підсобки. Там, де він промивав суп, лишилися темні плями.

— Дякую, — тихо сказала Меґґі. Вона подивилася на підлогу, де серед бризок супу валялися осколки розбитої миски.

— Вибачте за безлад. І я дуже рада, що з вашою дружиною все гаразд.

Стракан холодно кивнув їй. Я сказав йому, що зайду наступного дня, погляну, як Ґрейс, і випустив Меґґі надвір. Уже настала ніч. Ми поспішали до «фольксваґена-міні», нахилившись проти вітру, дощ підганяв нас потоками. У салоні було тепло, я із запізненням згадав попередження Меґґі про несправний обігрівач. Але це було найменше з моїх хвилювань, коли я грюкнув дверцятами машини й сердито обернувся до неї.

— То ви збираєтеся сказати мені, що ви, на вашу думку, там робили?

Меґґі насилу стягнула пальто й кинула його на заднє сидіння.

— Нічого! Я ж кажу, просто вийшла, щоб…

— Я знаю, чому ви прийшли, Меґґі. Господи, на Ґрейс напали! Її могли вбити, а ви в ігри граєте? Просто щоб потрапити на першу шпальту?

Меґґі ледь не плакала, коли ввімкнула передачу й попрямувала до дороги.

— Добре, я корова! Але я не можу просто сидіти біля бабусі, вдаючи, що нічого не відбувається. Що б тут не коїлося, така історія може для мене стати великою справою! Все, що я хочу, це кілька слів від одного з них.

— Це все? Просто кар’єрна нагода?

— Ні, звичайно, ні! Я народилася тут, я знаю цих людей! — Вона задерла підборіддя. — І я дала вам спокій, коли ви попросили мене сьогодні вранці, так? А могла рушити за вами, та не поїхала. Хоч тут віддайте мені належне!

Її маленьке обличчя стислося й напружилося. Мене й далі дратувало те, що вона зробила, але це прагнення, щоб їй повірили, здавалося щирим. І вона мала рацію: того ранку вона дотримала слова. Вітер тряс «міні», а я думав, що робити далі. Чи міг я їй довіряти? «Що підказують твої інстинкти?»

Я просто сподівався, що можу довіряти їм.

— Це конфіденційно, Меґґі. Строго не для протоколу, добре? Життя людей під загрозою.

Вона швидко кивнула.

— Так, звичайно. І я знаю, що мені не слід було приходити й лізти до Ґрейс…

— Це не тільки про Ґрейс… — Я зробив паузу, не впевнений навіть зараз. Але все одно це скоро вийде на поверхню. Краще сказати їй зараз, ніж дати далі шпигувати. Бо тоді або вона постраждає, або хтось інший. — Дункан, молодий констебль, був убитий минулої ночі.

Вона