Тетяна Калинова - Полонянка бандита , Тетяна Калинова

      - Правда? - запитую    і   на    очі    навертаються    сльози.  

      - Звісно .    Звісно  правда    маленька.   - збирає    мої    сльози    губами.    - Я    так    скучив    за    тобою. 

       -  І    я .   - сама   підставляю    обличчя    для    поцілунків ,    а   потім    припідіймаюсь    і   обіймаю   його.   Повірити    не   можу    що    він    нарешті    поруч    і    надалі   буде   поруч. -  І    я      тебе   кохаю ,    Еміре.   То   ти    забереш     мене    звідси?

      - Заберу .    Коли    лікар    дозволить.   В    тебе    була    загроза    викидня,   точніше    вона    ще   є ,   але    не    хвилюйся ,    сказав    лікар    що   ви    приїхали    вчасно    і    все    буде     добре.  - знов    течуть    сльози.   

     - Це   завдяки    Руслану.   Якби    не    він...  

     -  Не    плач    маленька.   Головне    що    все    добре.     Тут    ще    дехто    хоче    тебе    побачити.   Сидить    в    коридорі .   Хвилюється.   Вже    мало    яйце    не    зніс    чекаючи поки    ти    отямишся.   - підіймається    і    відчиняє    двері.    

      - Заходь. - каже    Емір    і    в    палату    майже    влітає    мій    Мішка.   Сідає    на    ліжко    і    обіймає    мене. 

     - Привіт    лялечко.   Як    ти? 

     - Норм .  - посміхаюсь.   Скучила    за    ним.   Ми    вперше    не    бачились    стільки    часу.  

      - Я    залишу    вас    на    кілька    хвилин .    Потрібно    організувати  для   тебе   охорону .  -  каже    Емір    і    виходить    залишивши    нас    наодинці.  

      - Оце   ти     попала    мала...   Потрібно    ж    було    зв'язатись    з    цим   деспотом    і    тираном... - показує    Мішка    на    двері.  - Та    насправді,   прикольний   чувак.    Розумний ,   сильний     і   цілеспрямований.   - нахиляється    до    мене.  -  Він    так   злякався    за    тебе.   Залишив  всі    справи    і   відразу  полетів     в  лікарню.   Тут   підняв    всіх   на    вуха   щоб    в     тебе    було    все    найкраще.    Коротше ...   Видно    Шахін     дійсно    втріскався    в    тебе  .    А    от    добре    це    чи     погано ,   побачимо.    

      Мішка    сидів    зі    мною   поки    не   повернувся    Емір.   Розповідав    про   свою    дівчину ,    про   нашу   Катьку    і    про  пацанів    з     нашої   компанії .   Коли    я    запитувала    про   те    що     мене    найбільше     цікавить ,   тобто    про   помсту    Охотському ,   він    або    змінював    тему ,   або    казав    щоб    залишила    це    їм    бо    мені    не    можна    хвилюватись.    Я    зрозуміла    що     від     мене   щось    приховують ,    але     друг     має    рацію,   найголовніше    зараз    зберегти    нашу    з    Еміром    крихітку.   Якщо    чесно ,    я    трохи    шокована    цією    новиною .   Якось    навіть    не    думала    ще    про    дітей ,   більше    того ,    не   дуже     уявляю    себе     мамою .    Та    в    мене    ще    вагон    часу    щоб   звикнути    до    цієї     думки    і    чогось    навчитись.  

         Міша    пішов    щойно    повернувся    Емір.   Він   був   знервований    і    чимось    стривожений ,    хоч    робив    вигляд     наче    все    чудово.   Він    хотів     залишитись    зі    мною    на    ніч ,   але    пізно    ввечері     йому     зателефонували    і    він     був    змушений    поїхати.    Натомість     залишив    в    коридорі   під    дверима     двох    охоронців .    Не дуже    розумію    навіщо .   Ну    що    мені    можуть    зробити    тут ,   в     лікарні ,   де    купа    народу?    Але    якщо    Еміру     так    буде    спокійніше ,    то    нічого    не     маю    проти.     

        З    самого    ранку    прийшла    медсестра    і    завезла    в    палату    крісло-каталку ,   сказала    що    зараз   потрібно    вколоти    ліки    і    вона    відвезе     мене    на     УЗД .   Навіщо    в    таку    рань?   Таке    якесь...   Але ,   треба - то    треба.    Жінка    вколола    мені    ліки    і    допомогла    сісти    в    крісло.    Не    можу    зрозуміти    що    зі    мною ,    та    буквально    через    кілька    хвилин ,   мене    почало    хилити    в    сон.   Коли    ми    виїхали    з    палати ,   помітила    що    охоронців    немає.    Прийшло    розуміння    що    щось    не    так,    щось    відбувається ... 

       - Що   ти     мені    вколола?   - запитую    ледь    ворушачи    язиком.

       - Снодійне.   - спокійно    відповідає    і    повертає    в    сторону    ліфта.  - Зараз    трохи    покатаємось .    Тебе    хоче    бачити    одна    людина.   - я    вже    майже    нічого    не    відчуваю    і    навіть    говорити    не     можу .   Тіло    не    слухається    і   я    засинаю .