Ерін Моргенштерн - Беззоряне море, Ерін Моргенштерн

книжки, чорна пилюка та щось, що раніше могло бути котом, але більше ним не є.

І двері.

Прості двері з блискучою латунною пір’їною посередині, простісінько над головою дівчинки.

Двері — єдине в кімнаті, не вкрите чорною кіптявою.

Дівчинка вважає, що вони, мабуть, ховалися за стіною, яка потім згоріла з рештою кімнати. Вона замислюється, навіщо комусь ховати двері за стіною.

Відчинятися двері ну ніяк не хочуть.

Коли Елінор, назмагавшись із дверима та зголоднівши, повертається до своєї кімнати, її, вкриту кіптявою, помічає художниця. Жінка купає дитину, але не знає, що саме знайшла, бо пожежа сталася ще до появи художниці.

Тепер Елінор час від часу повертається, щоб подивитися на двері. Сідає і розглядає їх.

Намагається прошепотіти щось у замкову шпарину, але відповіді не дістає.

Гризе в темряві печиво. Маску кролика знімати не доводиться, позаяк рота вона не затуляє, і це ще одна причина, чому кроляча маска найкраща у світі.

Дівчинка кладе голову на підлогу та чхає від пилу, а тоді бачить крихітну смужечку срібного світла.

Повз двері проходить якась тінь і знову зникає. Так само, як котики в кімнаті Елінор уночі.

Дитина притискається вухом до дверей, але нічого не чує. Навіть кота.

Елінор витягає з наплічника записник і ручку.

Розмірковує, що б таке написати, і шкрябає простеньке повідомлення. Спочатку вирішує не підписуватися, але потім передумує і малює в кутку маленьку кролячу мордочку. Вушка виходять не такі рівні, як їй хотілося б, але на картинці однозначно кролик, а це найважливіше.

Вона вириває з блокнота аркушик, складає й затискає всі згини, щоб він не розгорнувся.

Засуває папірець під двері. На півдорозі він застрягає.

Дівчинка штовхає ще раз, і записка прослизає до сусідньої кімнати.

Елінор чекає, але нічого не відбувається, а те, що нічого не відбувається, швидко їй набридає, і вона йде собі геть.

Коли дівчинка в іншій кімнаті годує печивом кота, майже забувши про записку, двері відчиняються. Прямокутник світла падає на вкриту кіптявою підлогу.

Двері кілька хвилин залишаються розчахнутими, а тоді повільно зачиняються.

Закарі Езра Роулінз наполовину приходить до тями під водою, відчуваючи в роті смак меду, і закашлюється.

— Що ти пив? — чує хлопець звідкілясь іздалеку голос Мірабель, але, коли кліпає, то бачить нечіткий образ: з’ясовує, що дівчина глипає на нього за кілька сантиметрів від його обличчя, а світло, що падає ззаду, перетворює її волосся на рожевий німб. Його окуляри кудись зникли.

— Що ти пив? — повторює розмита підводна Мірабель, а Закарі замислюється, чи бувають русалки з рожевим волоссям.

— Вона дала мені чаю, — каже він, і кожне слово тягнеться, як мед. — Якийсь дивний чай.

— І ти випив? — недовірливо перепитує Мірабель, і Закарі здається, що він киває. — Тобі знадобиться ще трохи цього.

Вона притискає до його вуст щось схоже на чашу, вочевидь, наповнену медом, можливо, з корицею та гвоздикою. Він такий рідкий, що його можна пити, і смаком нагадує сироп від кашлю «Різдво». «Одвічна зима, і ніколи сезонних свят»[44], — згадує Закарі Нарнію і знову кашляє, але принцеса Жуйка[45] — ні, Мірабель — змушує його випити ще.

— Повірити не можу, ти повівся, як дурень, — каже дівчина.

— Вона спочатку сама випила, — протестує хлопець, і слова майже повертають свою звичну плинність. — Налила у два горнятка.

— І сама вирішила, яке з них буде твоє, так? — припускає дівчина, і Закарі киває. — Отрута була в горнятку, а не в чаї. Ти випив ціле горнятко?

— Навряд чи ціле, — озивається хлопець.

Кімната вимальовується більш чітко. Він усвідомлює, що окуляри нікуди не зникли — вони на носі. Відчуття, наче опинився під водою, зникає. Закарі сідає на крісло в Доріановій кімнаті в стилі ар-деко. Сам Доріан спить на ліжку.

— Скільки я був не при… — починає хлопець, але не може підібрати слова, хоча знає, що воно коротке. «Тяям». «Стямі».

— Кілька хвилин, — відповідає Мірабель. — Тобі слід випити ще.

«Тямі». Ось правильне слово. Підступне коротеньке слово. Закарі сьорбає ще трохи рідини. Не може пригадати, любить він мед чи ні.

Позаду дзеленчить кухонний ліфт, і Мірабель іде перевірити. Дістає тацю зі слоїками й мисками, рушник і коробку сірників.

— Запали й постав на тумбочку, будь ласка, — командує вона, передаючи Закарі сірники й пахучий конус у керамічній посудині для спалювання.

Хлопець здогадується, що це випробування, щойно береться запалювати сірник. Координація його підводить. Зрештою, йому знадобилося три спроби.

Закарі підносить запалений сірник до пахощів, пригадуючи всі рази, коли чинив те саме для мами. Зосереджується, щоб рука не тремтіла, хоча це чомусь складніше, ніж мало б бути, дає змогу вогнику облизати запашний конус, а тоді задмухує його. Тліючи, пахощі випускають бовдурики диму, запах густий і стрімкий, але незнайомий. Солодкий. Та водночас ментоловий.

— Що це? — запитує Закарі, ставлячи посудину на тумбочку, і завитки диму пливуть над ліжком. Здається, руки тремтять уже менше, але він знову сідає і сьорбає медову мікстуру. Вирішує, що таки любить мед.

— І гадки не маю, — озивається Мірабель. Вона виливає трохи рідини на рушник і кладе Доріанові на чоло. — Кухня готує ліки за власними рецептами, і вони зазвичай ефективні. Ти знаєш про Кухню, еге ж?

— Ми знайомі.

— Зазвичай пахощі вони не додають, хіба що справа вкрай серйозна, — зауважує Мірабель, насуплено дивлячись на бовдурики диму й переводячи погляд на Доріана. — Можливо, це для вас обох.

— Навіщо Аллеґрі труїти мене? — не розуміє Закарі.

— Два варіанти, — пояснює Мірабель. — Або вона хотіла відімкнути тебе від реальності й відправити назад до Вермонту. Ти мав прокинутися з легкою амнезією і, пригадавши щось, вирішив би, що це був сон.

— Або?

— Вона намагалася вбити тебе.

— Чудово, — відгукується хлопець. — А це протиотрута?

— Мені ніколи не траплялася отрута, якій неможливо було б протидіяти. Тобі вже краще, чи не так?

— Усе ще трохи в тумані, — зізнається Закарі. — Ти казала, що Доріан якось намагався тебе вбити.

— Це не спрацювало, — каже дівчина, і перш ніж він устигає розпитати детальніше, у відчинені двері хтось стукає.

Закарі гадає, що це Хранитель, але на порозі стоїть молода, стурбована на вигляд дівчина. Вона приблизно його ровесниця, має яскраві очі, невисока, темне волосся укладене