Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

в тілі та мозку, то вимірюймо лише те, що відбувається до і після: події, що принесли якусь емоцію, та фізичні реакції в результаті. Забудьмо про те, що відбувається всередині тієї штуки в черепі. Так у психології почався найбільш сумновідомий історичний період під назвою біхевіоризм. Емоції були заново визначені як прості різновиди поведінки заради виживання: бійка, втеча, харчування, спарування. Для біхевіориста «радість» означала усмішку, «смуток» — плач, а «страх» — заціпеніння. А отже, набридлива проблема виявлення відбитків емоційних відчуттів була одним розчерком пера викреслена з життя.

Психологи часто розповідають історію біхевіоризму тим самим моторошним тоном, що й скаути — історії про привидів навколо табірного багаття. Адже він проголосив, що думки, відчуття та решта свідомості для поведінки неважливі, а то й узагалі не існують. У ті «темні віки» дослідження емоцій, які тривали кілька десятиліть, про людські емоції (мабуть) не було відкрито геть нічого вартого уваги.

Урешті-решт більшість учених відмовилася від біхевіоризму, бо він ігнорує основний факт: кожен із нас має свідомість і кожної миті життя, коли ми не спимо, ми маємо думки, переживання та сприйняття. Ці переживання та їхній стосунок до поведінки необхідно пояснити науковими термінами. Згідно з офіційною історією, психологія виринула з темряви в 1960-х роках, коли когнітивна революція повернула свідомість до тем наукового вивчення, уподібнюючи сутності емоцій до модулів чи органів у мозку, функцію якого вважали подібною до комп’ютера. З цим перетворенням останній шматочок сучасного класичного погляду став на місце, і два основні різновиди класичного погляду — теорія базових емоцій та класична оцінювальна теорія — здобули офіційне визнання.

Ось що кажуть історичні книги… але історичні книги пишуться переможцями. Офіційна історія дослідження емоцій (від Дарвіна до Джеймса, біхевіоризму й далі) є побічним продуктом класичного погляду. У реальності начебто «темні» віки породили справжній розлив досліджень, які продемонстрували, що сутностей емоцій не існує. Так, той самий тип контрдоказів, що ми бачили в розділі 1, було відкрито на сімдесят років раніше… а потім забуто. У результаті величезна кількість часу та грошей марнується сьогодні в непотрібному пошуку відбитків емоцій.

Я виявила це доволі випадково у 2006-му, коли прибирала у своєму офісі й наткнулася на парочку старих статей від 1930-х років, у які дослідження емоцій ні­бито не проводилися. Ці статті не вихваляли біхевіоризм. Вони стверджували, що емоції не мають біологічних сутностей. Пішовши за посиланнями, я виявила справжній скарб із понад сотні публікацій, написаних упродовж п’ятдесяти років, про які більшість моїх наукових колег навіть не чули. Їхні автори були переконаними конструктивістами, хоч і не використовували цього терміна. Вони проводили експерименти, щоб знайти фізичні відбитки окремих емоцій, зазнавали невдач, доходили висновку, що класичний погляд невиправданий, і розмірковували про конструктивістські ідеї. Я називаю цю групу вчених Втраченим хором, бо їхні роботи, опубліковані в престижних журналах, після закінчення нібито «темних» віків здебільшого випали з уваги, були проігноровані або неправильно інтерпретовані.

Чому ж цей Втрачений хор процвітав аж півстоліття, а потім пропав? Найвірогідніша моя здогадка полягає в тому, що ці вчені не запропонували повністю сформованої, альтернативної теорії емоцій для конкуренції з переконливим класичним поглядом. Вони, звісно, подали вагомі контрдокази, але самої лише критики ви­явилося замало, щоб залишити помітний слід. Філософ Томас Кун писав про структуру наукової революції так: «Відмовитися від однієї парадигми без одночасної заміни її іншою означає відмовитися від самої науки». Тому, коли класичний погляд знову самоствердився в 1960-х роках, півстоліття антиесенціалістських досліджень було викинуто на смітник історії. Через це ми всі стали біднішими, особливо якщо врахувати, скільки часу та грошей сьогодні марнується в гонитві за ілюзорними сутностями емоцій. На момент друку цієї книги компанія Microsoft аналізувала фотографії облич у спробі навчитися розпізнавати емоції. Apple нещодавно придбала Emotient — стартап, що використовує техніки штучного інтелекту з метою виявляти емоції у виразах обличчя. Компанії програмують Google Glass на нібито виявлення емоцій у виразах обличчя для допомоги дітям з аутизмом. Політики Іспанії та Мексики використовують так звану нейрополітику для розпізнавання вподобань виборців за їхніми виразами облич. При цьому деякі найбільш нагальні питання про емоції залишаються без відповідей, а важливі питання — незрозумілими, бо багато підприємств та вчених продовжують практикувати есенціалізм, поки решта з нас розбирається, як створюються емоції.

Складно відмовлятися від класичного погляду, коли він відображує глибоко приховані переконання про те, що означає бути людиною. Однак факт залишається фактом: ніхто ще не знайшов навіть однієї надійної, широко відтворюваної, об’єктивно вимірюваної сутності емоцій. Коли гори протилежних даних не змушують людей відмовитися від їхніх ідей, вони більше не дотримуються наукових методів. Вони дотримуються ідеології. А як ідеологія класичний погляд змарнував мільярди дослідницьких доларів, ведучи наукову думку хибним шляхом упродовж понад ста років. Якби люди дотримувалися доказів замість ідеології, сімдесят років тому, коли Втрачений хор доволі вагомо відкинув сутності емоцій, хто знає, де ми були б сьогодні в питаннях лікування психічних хвороб або найкращих практик виховання наших дітей.

• • •

Кожна наукова подорож — це якась історія. Іноді це історія про поступове відкриття: «Колись давно люди знали не дуже багато, але з роками ми засвоювали дедалі більше й сьогодні знаємо чимало цікавого». Іншим разом це розповідь про якусь радикальну зміну: «Колись усі вірили в щось, що здавалося правильним, але як же ми помилялися! Тепер же нам відома захоплива правда».

Наша подорож — це більше історія всередині історії. Внутрішня історія про те, як створюються емоції, загорнута в зовнішню історію про те, що означає бути людиною. «Протягом двох тисячоліть люди вірили в щось про емоції, попри численні контрдокази навколо нас. Розумієте, людський мозок налаштований плутати свої сприйняття з реальністю. Сьогодні потужні інструменти принесли більш засноване на доказах пояснення, яке майже неможливо ігнорувати… проте деякі люди все одно намагаються».

Добра новина в тому, що ми живемо в золоту добу досліджень свідомості та мозку. Багато вчених у наші дні виходять на шлях даних, а не ідеології, щоб зрозуміти емоції та самих себе. Це нове, кероване даними розуміння веде до інноваційних ідей про те, як прожити повноцінне й здорове життя. Якщо ваш мозок оперує передбаченнями й конструюванням та переналаштовується завдяки досвіду, то не буде перебільшенням сказати: якщо ви зміните свій нинішній досвід сьогодні, то зможете змінити те, ким станете завтра. Наступні кілька розділів якраз і присвячені цим можливостям у сферах емоційного інтелекту, здоров’я, права та наших стосунків з іншими тваринами.

9.

Опанування ваших емоцій

Щоразу, коли ви кусаєте соковитий персик чи наминаєте пакетик хрумких картопляних чипсів, то не просто поповнюєте свій запас енергії. Ви відчуваєте щось приємне, неприємне чи середнє між тим і тим. Ви миєтеся не лише для уникнення хвороб, але й для насолоди відчуттям теплої води на шкірі. Ви шукаєте компанії інших людей не для того, щоб залишатися в стаді для захисту від хижаків, а щоб відчувати світло дружби чи розраду, коли вам тяжко на душі. А секс уже точно не обмежується самим лише поширенням ваших генів.

Ці приклади показують, що ви маєте особливий зв’язок між фізичним і психічним. Щоразу, як ви виконуєте якусь