Анна Чмутова - Свої, Анна Чмутова

Гмиря продовжує її розважати. Розповідає, як постачальники переплутали адреси та їм привезли товари для секс-шопу. Соломія сміється, але все робить із натягуванням. Наче чортенятко та янгол, яких часто малюють в аплікаціях, дійсно можуть сидіть на різних плечах. І якщо янгол каже Солі радісно реагувати на всі слова Макара, то чортенятко набридливо шепоче на вухо: «Ти лицемірна, крихітко моє».

Ледь-ледь досиджує вечерю та проміжок часу після неї, визначений правилами етикету.

— Макаре, мені вже час.

— Спати? — усміхається чоловік. — Тоді секунду. Я розрахуюсь.

І поки Макар жестом просить офіціанта до них підійти, Соля каже, що викличе таксі.

— Не починай навіть. Уже пізній час. Зараз ми з водієм тебе доставимо за адресою.

Каже все це Макар таким тоном, що Соля і не береться далі сперечатися. З неї не впаде. Тим паче Гмиря давно вже знає її адресу. Але відчуття провини настільки вже міцно в ній закорінилось, що дівчина не знає, куди подіти власну нудоту від ситуації та себе.

І вона так ще й не сказала головне. Те, заради чого сьогодні погодилась на зустріч із Макаром.

— Я ще хотіла поговорити, — вони виходять на вулицю, Макар люб’язно притримує перед дівчиною двері. На дворі вечірня серпнева прохолода, яка буває тільки після сильної літньої зливи. Дівчина несвідомо пересмикує плечима. Чи то від прохолоди, чи то від майбутньої розмови.

— Не зрозумів. Ти про щось конкретне чи про те, щоб ми ще поспілкувалися?

— Про конкретне.

— Тоді я заінтригований. Але насамперед у мене є до тебе подаруночок, він у машині, — Макар киває рукою в бік кросовера. Соля ввічливо посміхається, а чортеня на її плечі виливає повну каністру оливи у вогонь Соліної нервовості. Макар одразу ж пірнає на заднє сидіння машини та витягує звідти щось велике. Дівчині спершу навіть не вдається в темряві розпізнати подарунок.

А коли вона розуміє, навіть чортеня стоїть із відчиненим ротом. То Макар запам’ятав те, що вона казала ще на першому побаченні?.. Він тримає в руках троянди. Точніше — горщечок із трояндами. Із живими, а не зрізаними.

— Це тобі, — Макар підходить ближче, передає з рук у руки квіти та схиляється до дівчини.

— Ні, стій, — Соля відстороняється занадто різко. Притискає до грудей, запакованих у білу блузку, горщик із квітами. Як пити дати — забруднить одяг. Але зараз ця рослина в руках стає її власним щитом.

Кидає погляд на чоловіка. Його обличчя поки не показує жодної емоції. І в цьому Макар теж міг би підкорити будь-кого іншого. Він же не дурень, уже зрозумів, що до чого. Але істерик їй не влаштовує. Чекає на її анонсовану розмову.

— Саме про це я і хотіла поговорити.

— Я слухаю, — руки запускає в кишені штанів. Не такий він і спокійний, як хоче здатися. Його візуальній витримці та спокою можна позаздрити. Можливо, це все роки керування департаментом великої компанії.

— Пам’ятаєш, коли ми були у твоїх друзів, я попросила не квапитися?

— Угу.

— То зараз я розумію, що взагалі нічого не треба. Я не та дівчина, з якою тобі буде щасливо.

— Можливо, ти сформулюєш правильно? — по обличчю Макара все ж гуляють жовна — навіть у вечірньому світлі ліхтаря видно, як вони напружуються під тонкою шкірою обличчя. — Що це я не той чоловік, з яким ти будеш щаслива.

— Макаре, я не хочу тебе образити. Ти на це взагалі не заслуговуєш. Але мені так шкода, — Соля замовкає. У горлі збирається грудка, що ніяк не дає їй договорити.

— Гаразд, — після недовгої павзи, що лезом грається на нервах Солі, продовжує чоловік. — Я зрозумів тебе. Сідай у машину.

— Я не думаю, що це…

— Сідай уже, — Макар майже втрачає терпіння. І вже спокійніше: — Сідай, нема чого вночі шаблатися десь.

— Макаре, — Соля саме не розуміє, що вона хоче сказати. Хіба що перепросити. Але чи не буде це зайвим?

— Все нормально. Я хлопчик дорослий. Переживу. Сідай у машину.

Їдуть вони мовчки. Навіть водій не перепитує їхній маршрут. Місто швидко проноситься за вікном. А коли машина зупиняється біля під’їзду дівчини, Соля ще не встигає нічого вигадати. Тому все ж каже:

— Пробач мені, Макаре. І дякую. За квіти, — підіймає горщик вище, ніби треба пояснювати, про що вона.

— Все нормально. На добраніч.

М’яка усмішка завмирає на обличчі чоловіка. Усе ж він гарний. Соля ніяково прощається і виходить із машини.

Ще ніколи емоції Соломії не перетворювалися на такий коктейль. Їй стало легше. Це однозначно. Скинула із себе потребу грати зайвий раз не себе. А з іншого боку — за Макара образливо. Він гідний гарної дівчини. Залишається тільки вірити, що в нього з’явиться жінка, яка оцінюватиме його на високому рівні. Думки про те, що Драгун сама б змогла побути свахою, вона одразу відкидає. І так її дурні ідеї вже призвели ось до цього моменту.

— Ну що, як побачення?

Соломія від несподіванки кидає ключі на підлогу сходової клітки. Вона так поринула у свої думки, що не помітила фігуру Давида одразу. Хоча в нього стільки м’язів, що це, здається, взагалі неможливо — не помітити його.