Анна Чмутова - Свої, Анна Чмутова

Соля відкидає телефон. То що ж виходить? Вона просто якась ґанджовита? Тільки в неї закоханість іде через страждання? Чому вона взагалі цю маячню в душі називає закоханістю? Та й сама не знає. Сьогодні, після безсонної ночі, наче осяяло цією думкою.

За останній час, коли в неї мурахи бігали від страху щодня, у Соломії були тільки рідкі моменти спокою. І, як не дивно, вони виникали поруч із Давидом. Він ставав її власним седативним, хоча сам і викликав усі її страхи. За останній тиждень він був різним: мовчазним, задумливим, веселим — з Каспером переважно, сумним. І кожен раз він був таким рідним. Своїм. Наче він усе життя був поруч із Солею, а не з’явився у її житті цього літа.

Приходить повідомлення. Сучасний світ — зручна штука. У дитинстві Соломію тягали по лікарнях частенько. І за кожним результатом аналізу крові доводилось їхати самій. Сьогодні ж їй документ з аналізами просто прилетів на пошту. Ніяких черг, ніяких незадоволених людей. Рай інтроверта.

Соля із замудреним обличчям намагається виділити хоча б щось, що вказано в таблицях. До біса не розуміє нічого. Просто скидає файл лікарю. Не буде вона лізти в чужий хліб.

А якщо це все не закоханість, а тимчасовий збій гормонів?

Трясця! Вона відверто втомилась. Хочеться спати, хочеться вже закрити це розслідування. Хочеться вже пити вино й дивитися на Ейфелеву вежу. Хочеться слухати перипетії бабусі з усіма родичами.

А замість того їй доводиться робити план редакції та збиратися на зустріч з Макаром. До самого хлопця в Соломії майже не залишилося питань. Руку на пульсі вона тримає, але навсправжки причетність Гмирі-молодшого не розглядає. Занадто він горить цією справою, щоби підвести її під монастир. І з усіх зустрічей тільки на одній він утримався від того, аби не розповісти про сімейний бізнес — коли вони бачились із його друзями. Хоча, здається, і тоді Макар знайшов декілька хвилин, аби з хлопцями біля мангала перекинутися парочкою слів про постачання якогось обладнання.

***

До ресторану Соломія збирається швидко. Традиційні копання в гардеробі, аби підкреслити себе, цього разу їй не до вподоби. Взагалі все звичне, що ще два місяці тому заспокоювало, сьогодні дратує. Мовчання лікаря, який прочитав повідомлення та нічого не відповів, також дратує.

— Ти чудовий маєш вигляд, — безбожно бреше Макар, коли Соля підходить до столика. Повертає йому люб’язність.

— Як твоє відрядження?

— Та що тобі сказати? Усе як завжди. Поки не приїдеш і особисто не розповіси кожному його обов’язки, працювати будуть одиниці.

— То ти тільки сьогодні приїхав?

— Так, закинув речі додому, прийняв душ і ось тут уже, — від його щирої усмішки Соломії стає вкотре моторошно. Лицемірно й несправедливо влаштовано життя. А те, що Драгун сама зробила його таким, ще сильніше ґвалтує щирі почуття дівчини.

— Слухай, Макаре, мені здається, я сьогодні не краща компанія.

Малодушно хочеться втекти. Додзвонитися до лікаря і запитати, що там у неї з аналізами. Чомусь дівчина, після трьох статей в інтернеті й інтерв’ю з ендокринологом, свято повірила — її проблеми пройдуть, варто лише трохи вирівняти гормони в організмі. Адже не могла вона просто так із відв’язної любительки суспільного життя перетворитися на дівчину, яка хоче просто побути наодинці? Криза середнього віку так рано підібралася до неї чи що?

— Ти себе погано почуваєш? — Макар сприймає слова по-своєму, з уважним примруженням роздивляється Солю з різних боків. Наче він вирішив собою замінити сучасний рентгенівський апарат. — Слухай, ти насправді якась бліда. І схудла, ні?

— Все нормально, просто я…

— Стій, я зараз замовлю тобі м’яса і вина. Вони тобі трішки додадуть жаги до життя.

Макар одразу ж кличе офіціанта й робить замовлення, називаючи стільки позицій із меню одразу, що в Солі очі намагаються вилізти з природних орбіт.

— Ти це на весь персонал ресторану замовив, чи що?

Гмиря на сарказм відповідає тільки лагідною усмішкою.

— Ти тут, поки мене не було, вирішила якесь голодування оголосити? Ти дійсно виглядаєш хворою.

— А хвилину тому казав, що чудовий у мене вигляд.

Макар від зауваження трохи червоніє. Та невже йому стало соромно?

— У будь-якому разі я за відрядження скучив і ти мені здаєшся чудовою. Але коли трохи придивився… Солю, ти справді нормально почуваєшся?

— Та нормально, трохи безсоння замучило. Але я вже сходила до лікаря, сьогодні спатиму, наче вбита.

— Сумні аналогії. Тоді, як немовля.

— Ти що, немовля прокидається кожні дві години, щоби поїсти. Я так не хочу.

Вони сміються. На м’ясо чекати довго, а ось вино із сирною тарілкою подають швиденько. Соломія дає собі з барського плеча дозвіл відпочити. Сьогодні вона ще не спатиме міцно. Сказала так, аби Макар трохи опустив свою задушливу турботу. Ні, його переживання не заважали Солі своєю набридливістю.

Будь-яка інша дівчина вже давно б заграбастала цього милого і дбайливого хлопця собі. А от пані Драгун щось не так. Вічно їй усе негаразд. Якби зараз її серцевий ритм вивчали лікарі, ледь би він вийшов за межі норми. А від цього стає від самої себе гидко.