Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Розділ 19.2.

— Ти з глузду з'їхав!

Руслан схопився за голову, невідривно дивлячись у білосніжні хрусткі аркуші розрахунків. Загалом витрати очікувалися невеликими - Борис раніше вже робив вливання грошей у проєкт Олександри, але друга і компаньйона в одній особі навіть невеликі вкладення не влаштовували.

— Що ти бурчиш? Хороший проект, хороші перспективи, — Борис ліниво покрутився в кріслі. — Варто вкластися.

Роки і досвід навчили його приховувати свої почуття і брехати, дивлячись в очі. Він не міг повною мірою оцінити успішність майбутнього показу, а експерти не давали жодних гарантій і прогнозів. Відповідь "Ну ви ж розумієте, який зараз час. Складно сказати щось конкретне" ніяк не прояснювала ситуацію, але зате безсовісно зменшувала його бюджет. І тим не менше Таларські вкладався б у Сашину ідею стільки, скільки це знадобилося б!

Коротка екскурсія ательє, яку, до слова Олександра жодного разу не провела Борису за місяці їхнього роману, надихнула чоловіка. Він немов доторкнувся до чогось повітряного та інтимного, як задушливий подих літнього ранку, зазирнув за ширму, де переодягалося його кохання. Зрозуміло, Борис не зітхав захоплено, не плескав у долоні, як схиблений. Свою чарівність він залишив для себе, щоб увечері, прийшовши додому, насолодитися цим чарівним відчуттям теплої надії. Надії на те, що в нього все вийде, що показ буде вдалим. І що Олександра, його вогняноволоса чарівниця, повернеться до нього.

Він відмовлявся думати про провал, розорення і гнав від себе сумні думки. Борис дозволяв лише роздуми про необхідність реклами. Грандіозної реклами. По всій країні. Так, що б у кожному Богом забутому селі, на кожному стовпі неосяжної батьківщини майоріли банери і листівки. Щоб телебачення, соціальні мережі заповнили солодко-нудні оди таланту Саші. Щоб кожен трамвай їхнього міста обліпили запрошення на показ. Але на такого рівня рекламу потрібні були гроші. І гроші, на жаль, чималі. Власний бюджет такими сумами похвалитися не міг, тому Борис і прийшов до Руслана.

— У що вкластися? — ошалело запитував той. — У спідниці-хустинки? Ти хоч уявляєш, яка це сума?

— Ну так... — недбало протягнув Таларські, немов ішлося про пару-трійку тисяч. — Я відчуваю, справа вигорить.

— Прогорить! Нікому не всралось шмоття твоєї безіменної коханки! Борько! Тобі що, мозок зовсім п***ою накрило? Ти розумієш, що в разі невдачі, ми підемо шурупи на базарі продавати. Якщо, звісно, вистачить грошей на оренду точки.

Було б брехнею сказати, що Борис цього не розумів. У разі якщо Олександрі запропонують контракти великі сітки, а попит на її одяг протримається до весни, а навесні представити ще одну одну колекцію на літо, то шанси на вдалий результат справи дуже навіть непогані. Питання тільки, а чи захоче Саша в прискореному темпі малювати ескізи, і чи будуть ці самі пропозиції. Знати б напевно!

— У мене будинок у Празі, — ніби "раптом" згадав Борис, задумливо погладжуючи підборіддя. — Гарний будинок...

Двоповерховий будиночок загальною площею вісімдесят квадратних метрів із двома спальнями, кухнею та ділянкою в дев'ять ар Таларскі купив у далекому дві тисячі сьомому році. Практично на шару, якраз перед кризою, не знайшовши кращого способу вкласти накопичені ще в дев'яностих долари. Справи тоді йшли досить непогано, але внутрішнє чуття підказувало, що казка може зникнути відразу. Власне, так і вийшло. Почалася криза, їхню фірму добряче похитнуло, були неприємні бесіди з податковою. Але це потім. Чеський будиночок періодично експлуатувався близькими родичами, і особливо не заважав. Борис іноді подумував його продати у скрутні часи, проте проблеми зазвичай вирішувалися ще до того, як Таларські починав шукати покупця. Тепер же божевільне рішення про продаж здавалося цілком адекватною ідеєю. Все одно Боря там не жив і жити не планував. За всі ці роки він і Чехію-то відвідав щонайбільше разів десять. А що до родичів, захочуть поїхати, нехай знімають.

— Ти хворий! — ахнув Руслан. — Це той чи що?

— Угу, — кивнув Таларські. — Скільки він зараз коштує в "юріках"? Тисяч чотириста - чотириста п'ятдесят. У перекладі на наші це скільки?

— Точно псих! — покрутив пальцем біля скроні Рус. — Через бабу будинок продавати!

— Стеж за словами.

Заради жодної зі своїх коханок Борис не зважився б на цей крок. І вже тим паче не став би вкладати виручені гроші в проект із сумнівним успіхом. Навіть не в сам проект - у рекламу, яка ще не відомо, вистрілить чи ні. Але тут справа стосувалася Олександри, а це зовсім інше питання.

Заради неї Борис і в намет на березі річки перебрався б, якби вона цього захотіла. Тільки навряд чи рудоволоса бестія стане вмиватися росою.

— Шкода, що на всю заплановану рекламу грошей не вистачить, — зітхнув Таларські. — Треба буде від чогось відмовитися, і замовити тільки у великих містах.

— Дебіл! — резюмував Руслан. — Ти собі ще яйця відріж і проведи чорномагічний ритуал на залучення телиць!

Друг не міг його зрозуміти. Борис би й сам себе не зрозумів кілька місяців тому.

Зустріч із Сашею зламала його броню. Її млосне "загаси, раз заважає", коли вона в галереї простягнула йому запалену цигарку, запаморочило голову. Настільки, що він, як прив'язаний, поплентався за Олександрою слідом, варто було їй лише кинути на нього погляд, що багато чого обіцяв. 

Того вечора, коли в міському музеї мистецтв товстосуми аплодували непримітним художницям, фея з волоссям кольору багаття розпалила в грудях джиґуна й ловеласа Таларскі пожежу. Подібно до демона-суккуба вона осідлала його стегна, закрутила, зачарувала. Але презирливо брехав би Борис, якби казав, що йому це не подобається. Вільна від моралі, від гнітів і заборон Олександра стала для нього богинею хтивого гріха, на чий вівтар він не скуплячись приносив би жертви.

Ні, річ не тільки в тому, що Сашенька незрівнянна в ліжку. Нерозумно вважати, що все пов'язано на плотських втіхах. Становище і харизма Бориса нерідко приводили в його спальню розпусних умілиць. Деякі, правду кажучи, будуть навіть вишуканішими за Олександру. Тільки ціна їхніх віртуозних пестощів не більша за пару-трійку сотень доларів  — рахунки в ресторані перед спільною ніччю урочистості тіл. Ну може ще стільки ж на ранкове "спасибі", яке Борис клав у сумочку перш ніж розпрощатися назавжди. Це з ними він "займався коханням". 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍