Ю. Несбе - Поліція

було ще далеко, але Олег уже давно перевершив кращі результати Харрі в цій злегка застарілій грі. Столе Еуне стверджував, що існує межа, після якої результати гри в «Тетріс» перестають вражати і стають просто сумними. І що Олег із Харрі вже давно перейшли цей кордон. Але ніхто не знав про іншу межу, яку вони перейшли. Вони перейшли кордон смерті туди й назад. Олег, що сидить на стільці поряд із ліжком Харрі. Жар тіла Харрі, що бореться з ранами, завданими зброєю Олега. Олег плакав, тремтів від абстиненції. Тоді теж не пролунало багато слів, але Харрі смутно пам’ятав, що в якийсь момент вони так міцно трималися за руки, що їм зробилося боляче. І ця картинка, як двоє чоловіків, що міцно вчепилися один в одного, не розтискаючи рук, завжди буде з ним.

Харрі написав «I`ll be back»[22] і відправив. Три слова у відповідь на ряд цифр. Нормально. Буде зрозуміло, що співрозмовник на дроті. До наступного спілкування можуть спливти тижні. Харрі знову начепив навушники і знайшов трек, який Олег переслав йому без усяких коментарів. Група називалася «Десембрістс» і виконувала речі, які швидше могли припасти до смаку Харрі, а не Олегові, адже йому подобалася важча музика. Харрі почув самотню гітару «Фендер», легкий чистий звук, що виникає тільки при використанні підсилювача, а не якого-небудь там фікс-боксу — ну, можливо, напрочуд хорошого боксу, — і схилився над роботою. Студент писав, що після раптового зростання кількості вбивств у сімдесяті роки цей показник стабілізувався на новому, більш високому рівні. Що у Норвегії скоювали близько п’ятдесяти вбивств на рік, тобто близько одного на тиждень.

Харрі помітив, що стало важко дихати. Треба відчинити вікно.

Студент писав, що розкриваність становила дев’яносто п’ять відсотків. Тому він робив висновок, що за останні двадцять років нерозкритими залишилося близько п’ятдесяти вбивств. А за останні тридцять років — сімдесят п’ять.

— П’ятдесят вісім.

Харрі підскочив на стільці. Голос дійшов до його мозку раніше, ніж запах парфумів. Лікар у загальних рисах пояснив так: його нюх, а по-науковому — ольфакторні рецептори — були пошкоджені за роки паління і вживання алкоголю. Але саме ці парфуми він із зрозумілих причин визначив відразу. Вони називалися «Опіумом», були зроблені Івом Сен-Лораном і стояли на поличці у ванній у будинку на Хольменколлвейен. Харрі висмикнув навушники з вух.

— П’ятдесят вісім за останні тридцять років, — сказала вона. Вона нафарбувалася, наділа червону сукню, взула босоніжки. — Але до статистики КРИПОСу не потрапили норвезькі громадяни, убиті за кордоном, в цьому випадку потрібно користуватися даними Центрального статистичного бюро. І тоді ця кількість зросте до сімдесяти двох. Отже, відсоток розкриваності у Норвегії вищий. Начальник поліції часто повторює це з метою самореклами.

Харрі відсунув від неї свій стілець.

— Як ти увійшла?

— Я староста групи, а у нас є ключі, — Сільє Гравсенг усілася на край столу. — Але на жаль, можна сміливо припустити, що у більшості вбивств, здійснених за кордоном, вбивця не був знайомий із жертвою.

Харрі помітив засмаглі коліна і стегна під сукнею, краєчок якої піднявся значно вище, ніж того дозволяли правила й звичаї. Мабуть, вона нещодавно побувала у відпустці в теплих краях.

— … А відсоток розкриття таких убивств у Норвегії нижчий, ніж у країнах, на які треба рівнятися. Насправді страхітливо низький…

Вона схилила голову на плече, і вологе світле волосся впало їй на обличчя.

— Он як? — сказав Харрі.

— Так. У Норвегії всього четверо слідчих мають стовідсоткову розкриваність. І ви — один із них.

— Не знаю, чи правда це, — вимовив Харрі.

— А я знаю.

Сільє усміхнулася йому, трохи зіщулившись, неначе в обличчя їй раптом сяйнуло вечірнє сонце. Вона гойдала босими ногами, немов сиділа на краю пристані, і не відводила погляду від нього, неначе думала, що так всотає його очі в себе.

— Що ти робиш тут так пізно? — запитав Харрі.

— Тренувалася внизу, в залі для одноборств. — Вона вказала на рюкзак, що стояв на підлозі, і зігнула праву руку, на якій тут же проступив довгастий, яскраво виражений біцепс.

Харрі згадав: інструктор з ближнього бою говорив, що вона уклала декількох хлопців.

— Тренувалася самостійно і так пізно?

— Повинна ж я навчитися усього, що треба. Але, може, ви покажете мені, як треба вкладати підозрюваного?

Харрі подивився на годинник:

— Скажи, хіба ти не повинна…

— Спати? Але я не можу заснути, Харрі. Я думаю лише…

Він подивився на неї. Вона надула червоні губи і приклала до них палець. Харрі відчув, як у ньому наростає роздратування.

— Це добре, що ти думаєш, Сільє. Продовжуй у тому ж дусі. А я продовжу… — Він кивнув на гору паперів.

— Ви не запитали, про що я думаю, Харрі.

— Послухай, Сільє. Я твій викладач, а не сповідник. Тобі нема чого робити в цьому крилі будівлі, якщо у тебе немає відповідної домовленості про це. І для тебе я містер Холе, а не Харрі. Зрозуміло?

Голос його звучав суворіше, ніж мав би, і Харрі сам відчув це. Її очі округлилися й збільшилися, вона буквально витріщилася на свого викладача. Сільє відняла палець від рота і стиснула губи.

— Я думаю про вас, Харрі, — тихо, майже пошепки сказала вона, затим голосно розсміялася.

— Пропоную на цьому зупинитися, Сільє.

— Але я так люблю вас, Харрі…

Знову сміх.

Вона що, під кайфом? Чи п’яна? Може, прийшла сюди прямо з вечірки?

— Сільє…

— Харрі, я знаю, що у вас є обов’язки. Атож, є правила для студентів і викладачів. Але я знаю, як можна зробити. Ми можемо поїхати в Чикаго, де ви проходили курси ФБР з серійних убивств. Я можу подати документи на ці курси, а ви…

— Стоп!

Харрі почув відлуння свого вигуку в коридорі. Сільє зіщулилася, неначе її вдарили.

— Зараз я проведу тебе до дверей, Сільє…

Вона нетямуще подивилася на нього:

— Щось не так, Харрі? Я друга красуня на курсі. Я спала всього з двома хлопцями. Я могла б отримати тут кого завгодно. Включаючи викладачів. Але я зберігала себе для тебе.

— Іди.

— Поглянь, Харрі, сюди…

Вона поставила голу ногу на стіл і розсунула стегна. Харрі блискавично зіпхнув її ногу зі столу.

— На моєму письмовому столі можуть лежати тільки мої ноги!

Сільє затулила обличчя долонями, потім провела ними по голові, неначе хотіла закритися своїми м’язистими руками. Вона тихо схлипувала. Харрі сидів мовчки, поки схлипування не припинилися. Хотів покласти руку їй на плече, але передумав.

— Послухай, Сільє, — сказав він м’якше. — Мабуть, ти з’їла щось не те.