Еміль Золя - Пастка

шкіру. А потім, відігрівшись, вона випростала свої довгі ноги. Отак вони вшістьох поволеньки попивали каву, облишивши роботу, у вогкій задусі від білизни, що парувала. На стільцях сиділи тільки матінка Купо та Віржіні; всі решта прилаштувалися на ослонах, таких низеньких, що здавалося, ніби вони сидять долі; а зизоока Оґюстіна й справді вмостилася на підлозі, підіславши під себе крайчик простирадла з-під спідниці. Усі повтикали носи в склянки й мовчки смакували каву.

— А вона таки нічогенька, — мовила Клеманс.

Та враз її схопив кашель, настільки сильний, що вона ледь не задихнулася. Щоб відкашлятися, вона притулилася головою до стіни.

— Оце так болячка до вас причепилася, — мовила Віржіні. — Де ж це ви її підхопили?

— А я знаю?! — відказала Клеманс, витираючи рукавом обличчя. — Напевно, вчора ввечері, коли я зупинилася біля входу до «Ґран-Балкона», де двоє жінок рвали одна одну на клоччя. Мені захотілось подивитися, от я й стовбичила там, а йшов сніг. Ах! Така лупка була — зі сміху вмерти можна. В однієї був зовсім роз’юшений ніс, кров так і цебеніла на землю. Коли друга, така довга жердина, як я, побачила кров, то взяла ноги на плечі, тільки смуга лягла... Отоді вночі я й почала кашляти. А до всього, скажу я вам, чоловіки — страшенно капосне поріддя: коли сплять із жінкою, всю ніч тягнуть ковдру на себе.

— Чудова поведінка, — буркнула пані Пютуа. — Ви себе в домовину заганяєте.

— А якщо мені подобається заганяти себе в домовину, га?!.. Так воно веселіше живеться. Цілісінький Божий день п’ястися зі шкури, щоб заробити п’ятдесят п’ять су, з рання до смеркання кров’ю обкипати коло цієї печі... Е, ні, знаєте, мене вже верне від усього цього!.. Не переймайтеся, цей кашель не зласкавиться наді мною й не допоможе переставитись; минеться, як і почавсь.

Запала мовчанка. Ця негідниця Клеманс, яка, репетуючи, як недорізана, здіймала ґвалт по шинках, завжди, коли була на роботі, наводила на всіх смуток своїми балачками про смерть. Жервеза добре її знала, тому відповіла:

— А наступного дня після гульок вам не так уже й весело!

Правду сказати, Жервезі зовсім не хотілося, щоб розмова звернула на жіночі бійки. Через те шмагання в пральні їй було неприємно чути при Віржіні про копняки дерев’яним черевиком та ляскі помордаси. Але Віржіні дивилася на неї і всміхалася.

— О! — стиха мовила вона. — Учора я бачила, як тягалися за коси. Рвали так, що аж куріло...

— А хто? — запитала пані Пютуа.

— Повитуха, що живе в кінці вулиці, зі своєю покоївкою, знаєте, такою невисокою, білявою... Яка ж та дівка люта! Вона кричала їй, щоб усі чули: «Авжеж, ти допомогла зеленярці збутися дитини, от і піду тепер до поліції й розповім усе, якщо не заплатиш мені!» І ще такого намолола, що треба було чути! А повитуха, недовго думавши — бух! — заліпила їй прямо по пиці. Тоді та клята хвойда кинулась до господині та як почала дряпатися, як почала її скубти! Облупила, як цибулину! Довелося ковбасникові розбороняти їх.

Робітниці весело засміялися, а тоді всі із задоволенням зробили по маленькому ковточку кави.

— Невже вона й справді збулася дитини? — обізвалася Клеманс.

— Хтозна... Пробігла кварталом така чутка, — відповіла Віржіні. — Знаєте, мене при тому не було... Однак таке вже їхнє діло. Усі вони це роблять.

— Що тут скажеш! — мовила пані Пютуа. — Жінки геть дурні, якщо довіряються їм. Дати себе скалічити — оце вже ні, красно дякую!.. А тим часом є один чудовий спосіб. Треба щовечора випивати по склянці свяченої води, а опісля тричі перехрестити живіт великим пальцем. Одійде, як вітром звіє.

Матінка Купо, яка, здавалося, тихо-мирно спала, раптом заперечливо захитала головою. Вона знала інший спосіб, що ніколи не підводить. Кожні дві години треба з’їдати круте яйце, а до крижів прикладати листя шпинату. Четверо жінок і далі спокійно сиділи, слухаючи її, лише зизоока Оґюстіна, яка сама собі знаходила веселощі, до яких ніхто не знав причини, почала кудкудакати, як квочка, — такий у неї був сміх. Про неї геть забули. Жервеза підняла спідницю й побачила, що та качається по простирадлу, як порося, задерши догори ноги. Тоді вона витягла її звідти й ляпасом поставила на ноги. Що їй такого смішного, цій дурній гусці? Треба їй ото слухати, коли дорослі розмовляють?! Вона давно вже мала віднести білизну подрузі пані Лера в Батіньоль. Із цими словами Жервеза дала їй в руки кошик і виштовхнула за двері. Зизооке дівчисько насупилося, заскімлило й пішло, волочачи ноги по снігу.

Тим часом матінка Купо, пані Пютуа та Клеманс обговорювали дієвість крутих яєць та шпинатового листу. Тоді Віржіні, яка замислено сиділа зі склянкою в руці, ледве чутно мовила:

— Боже-боже! Люди б’ються, люди миряться, та все йде на лад, коли добре серце...

І, нахилившись до Жервези, з усмішкою додала:

— Ну, звісно, я на вас не гніваюся... Пам’ятаєте те, що сталося в пральні?

Прачці стало ніяково. Саме цього вона й боялася. Тепер, мабуть, мова зайде про Лантьє та Адель. Піч гуділа, від розжареної до червоного труби несло нестерпним жаром. Поринувши в дрімоту, робітниці розтягували кавування, щоб повернутися до роботи якомога пізніше, й млосно поглядали на сніг за вікном. Почалися всілякі звіряння; говорили про те, що б вони робили, якби мали десять тисяч франків ренти; та взагалі нічого не робили б, отак би й сиділи від полудня, грілися і чхали б на всю цю роботу. Віржіні присунулася до Жервези й стиха, щоб їх не почули решта, заговорила до неї. А Жервеза від занадто сильного палу почувалася геть знеможеною, такою розімлілою, що не знаходила в собі сили уникнути цієї розмови. Вона навіть чекала на слова високої чорнявки, її серце сповнилося приємним хвилюванням, якого сама собі не могла пояснити.

— Я вам, принаймні, не завдаю болю? — мовила далі кравчиня. — У мене воно вже десятки разів крутилося на язику. Зрештою, якщо ми вже заговорили... Це так, до слова, правда ж?.. О! Я не гніваюся на вас за те, що тоді сталося, звісно, що ні. Їй-богу! Я давно не тримаю на вас зла.

Вона побовтала каву в склянці, щоб розтанув увесь цукор, а тоді відсьорбнула маленький ковточок. Жервезі стисло горло, вона напружено чекала й запитувала себе, чи справді Віржіні простила їй оте