Гюнтер Проділ - Вбивці на борту, Гюнтер Проділ

все відомо! — почав Мортон. — Скільки дали тобі люди з «Бічкрафта» тиждень тому?

— З «Бічкрафта»?.. Я… я не розумію…

— Ну, що ж, ходім, я тобі все розтовкмачу в іншому місці! — Мортон сунув руку в кишеню. — Троє свідків бачили «Бічкрафт», і тобі не викрутитися! Ну!

Мортон зробив крок до механіка. Той закліпав очима, благально простягнув руки:

— О, містер… Мені все ясно… Я скажу, скажу. Пілот дав мені три тисячі. Я однаково нічого не міг вдіяти. Він виліз із кабіни з пістолетом у руці і весь час погрожував мені.

— Як його звали? Адже ти мав записати його прізвище й номер літака у реєстраційній книзі!

— Я хотів, я питав. Але той тип… він весь час тримав палець на гачку. Він заборонив мені. Він сказав, щоб я геть усе забув.

—І ти забув навіть, як цей пілот виглядає?

— О, містер! Він був худий, дуже худий. І з худим обличчям. І ще в нього були великі окуляри з товстенними скельцями.

— Не верзи дурниць! Хіба ти ніколи не бачив льотних окулярів?

— Ні, то були не льотні, а звичайні окуляри. Короткозорий пілот? Якась нісенітниця. Мортон підозріло глянув на негра.

— Ти певен, що саме він вів машину?

— Так, містер. Я бачив.

— А був ще хто-небудь у літаку?

— Атож. Був. Ще один. Але він не міг би вести літак. Він лежав, прив'язаний до нош, блідий такий. Я навіть подумав — чи не мертвий.

Мортон вийняв з кишені фотографію, на якій Галіндес був знятий з групою своїх студентів, простягнув її механікові.

— Знайди-но тут того, хто «лежав на ношах!

Негр взяв фотографію обома руками, уважно придивився й вигукнув:

— Ось він, у центрі! Це точно він!

— Ти певен?

— Атож!

І негр знову вказав пальцем на Галіндеса,

—І ти повториш своє свідчення перед слідчим ФБР та перед судом? І напишеш усе, що розповів мені?

— Так, містер, і повторю, і напишу. Я все зроблю. Це точно він!

* * *

«Вчора опівдні на приватному аеродромі Лантана (Флоріда) приземлився літак з пошкодженим пропелером. 47-річний негр Джон Лі, механік аеродрому, почав ремонтувати його. Несподівано мотор завівся, і механікові пропелером знесло голову. Поліція веде розслідування.»

Мортон кинув газету, люто вилаявся.

— Що ти скажеш, Нормане?

Вони сиділи на високих стільцях в барі готелю «Харагуа» — найфешенебельнішому в столиці Домініканської Республіки Сьюдад-Трухільйо:[6] американець Майк Мортон, за документами — інженер-меліоратор «Юнайтед фрут компані», і канадець Норман Кертіс, ревізор «Роял Бенк оф Кенада». Насправді Кертіс був агентом поліції, який прибув сюди, щоб розслідувати обставини пограбування банку. Спільна робота зблизила обох таємних агентів, вони заприятелювали.

Поки Мортон читав газету, Кертіс зосереджено крутив крижинку в своїй склянці з віскі. Тепер він одсунув склянку, повернув до Мортона веснянкувате обличчя й усміхнувся:

— Ну, годі, заспокойся вже, Майк! Я обіцяв тобі, що за тиждень ти знатимеш ім'я отого пілота в окулярах. В мене тут є кілька знайомих військових льотчиків. Тільки обіцяй: щоб тебе не спіткала доля твоїх свідків, ти протягом цього тижня сидітимеш у своєму номері тихо, як миша. Зрозумів?

— О'кей!

Через три дні вони знову сиділи поряд на високих стільцях за стойкою. Крім них, у барі не було ні душі; бармен, щось наспівуючи собі під ніс, порався в сусідній кімнаті. Ще раз уважно озирнувшись довкола, Норман витяг з кишені й простягнув Мортону аркушик паперу.

— Ось, читай!

«Джеррі Тед Мерфі,—прочитав той. — 41 рік. Двічі розлучений. Курить опіум. Під час війни — командир екіпажу «Б-27». Збитий і поранений над Францією. Після війни служить приватним фірмам. Часто перевозить контрабанду: зброю, наркотики, алкоголь. За Галіндеса одержав 10 тисяч».

Після того, як Мортон двічі перебіг очима записку, Кертіс відібрав її в нього й спалив у попільничці. Потім обернувся до Мортона.

— У нас цей тип — частий гість, і його тут добре знають. Принаймні, мої знайомі. Щодо платні за Галіндеса, то вчора Мерфі, будучи напідпитку, похвалявся перед одним з них, що одержав десять тисяч преміальних. Розумієш?

В цю мить до бару ввійшла висока струнка дівчина в тісній зеленій сукні. Вона всміхнулася Мортону.

— Ось ключ від твого номера. Я не хотіла віддавати його портьє, нехай не знає, хто в тебе був.

Коли дівчина, подарувавши Кертісу кокетливий погляд, попрямувала до виходу, канадець суворо глянув на приятеля.

— Де ти з нею познайомився?

— Підчепив тут, у барі,— знизав плечима Мортон.

— Щось вона мені не подобається, — похитав головою Кертіс—Сюди, до бару, дівчат такого гатунку не пускають. Чи не підіслали її, часом, до тебе?

— Ет, якщо вже підсилати, то чому саме її, а не звичайнісінького найманого вбивцю?!

Кертіс похитав головою й повів далі:

— «Бічкрафт» номер 61800 досі стоїть на аеродромі в Монте-Крісті. Отже, Мерфі доставив Галіндеса саме туди. Звідти професора перенесли до військового літака, яким керував особистий пілот Трухільйо Октавіо де ла Маса.

— А Галіндес живий?

— Так. Принаймні, був живий, коли його привезли.

— Де ж він зараз?

— Тут, у місті, в порту. На власній яхті диктатора «Президент Трухільйо». До речі, я добре знайомий з Октавіо де ла Маса. Він може бути прекрасним джерелом інформації.

— Ти певен цього? Невже Трухільйо такий дурний, що зробив ворога своїм особистим пілотом?

— Ла Маса зовсім не політичний противник Трухільйо. Він — ворог сина президента, Рафаеля. Цей негідник свого часу звів рідну сестру пілота й покинув її з дитиною.