Андраш Беркеші - Агент №13

я беззаперечно довів, що саме ви вбили Грету. І вбили її спритно, геніально. — Він, ніби між іншим, іще раз оглянув список і продовжував: — Не підстрибуйте вдруге, бо наступний удар влучить у потилицю. Цікаво, що розповідала вам про мене Грета?

Губер мовчав. Від згадки про Грету боляче стислося серце, як і тоді, коли він дізнався про її зраду. Проте навіть у найважчі хвилини в нього не виникала думка, що Грета може лягти у ліжко з такими, як Герцог або Єллінек. Коли ж довідався про це, було бажання вбити Герцога. Не захотів скандалу, та й Грети боявся: жінка могла виказати його. А тепер Герцога треба знищити. Але яким чином? Поки що цей падлюка має перевагу: в нього в кишені беззвучний пістолет. Правда, і в нього є один козир, але він скористається ним на випадок цілком безнадійного становища. Хто знає… Може, все ж таки хтось надійде. Тепер найголовніше — якомога затягувати час.

— А це що за писулька? — спитав Герцог, тицьнувши пальцем у список. — Якщо не помиляюсь, розшифровка каталога «К-6»? — І він почав підраховувати прізвища. — Нічого собі. Га-арно! Дванадцять прізвищ. Дванадцять адрес. Дванадцять паролей. Дванадцять шифрованих номерів. Якраз дюжина. І ви самі це розшифрували, Губер?

— Я.

— Б'юся об заклад, що ви і для цього придумали якесь хитромудре виправдання.

— Ні, ви повинні послухати мене. Я все поясню.

— Мені не треба нічого пояснювати. Дайте відповіді на два запитання. По-перше: звідки у вас код «К-6»? По-друге: де магнітофонний запис останнього повідомлення Меннела?

— Цього я не знаю. Його треба шукати не в мене. А код мені відомий давно. — З виразу обличчя Герцога він помітив, що той не вірить йому. Щось навіть заперечив, але голос його заглушив гуркіт грому. Губер інстинктивно відчув, що саме тепер мусить переконати його. — Послухайте-но, Герцог! — сказав він. — Ви самі збожеволіли і тепер хочете зробити фатальну помилку. — Голос його тремтів від хвилювання, але тепер він уже не зважав на це. — Я не вірю, щоб Браун дав вам таку вказівку. Ви просто ненавидите мене і хочете звести особисті рахунки.

— Вірно, — сказав Герцог. — Я дійсно ненавиджу вас. — Але прибрати хочу не з власних міркувань. А втім, у мене немає вибору: або я ліквідую вас, або ви мене. Останній варіант мені аж ніяк не до вподоби.

— Ви цілком певні, що я зрадник? — запитав Губер.

Надворі зовсім потемніло. Лютувала буря, шуміла злива, миготіли блискавки. Проте Герцога це не турбувало. Навпаки, він ніби радів цьому.

— Ви зрадили, — повторив він категорично. — Ось тут докази.

— Я ж кажу, що все вам поясню.

Герцог навіть не слухав його. Губеру стало зрозуміло, що цей молодий чоловік твердо вирішив убити його. Отже, доведеться боротися за життя.

— А що це за креслення? — поцікавився Герцог, беручи зі столу аркуш паперу.

— Це план вілли, яку я хочу побудувати.

— Тут?

— Ні, в Баварії.

— Таку велику?

— Мені спало на думку в майбутньому заснувати свій пансіонат.

— Ви самі проектували?

— Так, бавився у вільний час.

— І код ви теж розшифрували, бавлячись?

— Мусив розшифрувати.

— Скільки вам за це пообіцяли?

— Ви зовсім збожеволіли, Вальтер!

Герцог підійшов до нього і з розмаху двічі вдарив його в обличчя.

— Це тільки завдаток, старина.

Удари були такі сильні й болючі, що Губеру довелося зібрати все самовладання, щоб не застогнати.

— Ви про це ще пожалієте, — процідив він крізь зуби і зрозумів, що настав час скористатися своїм останнім козирем. — Так, так, Герцог, ви дуже пожалієте!

— Покаяння — це вираз благородної цнотливості, — проказав Герцог і вдарив його ще раз. — Це за те, що ви ще й погрожуєте мені.

Голова Губера відкинулася назад, в очах потемніло, думки змішалися. Якийсь час він не чув ні грози, що бушувала над Балатоном, не помічав сліпучих блискавок. Не бачив він і того, як Герцог зібрав зі столу документи і поклав у портфель із синтетики, що герметично зачинявся. Коли отямився, відчув, як терпне обличчя і наморочиться в голові. Поволі зрозумів, що життя його висить на волосині. Ой як не хочеться загинути саме тепер, коли мріє розпочати нове життя! Губер почав рахувати про себе. Дійшов до двадцяти і нарешті зібрався з думками.

— Підійдіть до радіатора, — прохрипів він, — загляньте за нього. — Губер говорив тихо, але тон його був рішучим.

— Я не мав сумніву, що вигадаєте щось, — сказав Герцог і глянув на терасу. Торохтів по бетонних плитах град, ніби десь били в сотні барабанів.

— Загляньте за радіатор! — повторив голосніше Губер. Було боляче ворушити губами, але тепер вершилась його доля. Він знав, як треба розмовляти з такими людьми, як Герцог, у подібних ситуаціях. В голосі зазвучала інтонація штабного офіцера, який звик наказувати.

На Герцога й справді подіяло раптове «воскресіння» Губера, його твердий, рішучий голос, начальницька поведінка. Герцог не чекав, що цей пихатий, гордовитий пруссак після стількох принижень збереже мужність. Був певен, спогадавши йому про свої зв'язки з Гретою, зламає, знищить його. Проте, підкоряючись інстинкту, поволі підійшов до радіатора, не зводячи тим часом очей з Губера. Обережно зазирнувши в проміжок між радіатором і стіною, побачив там добре йому знайомий апарат для підслуховування, тихо свиснув. Потім просунув руку й зняв зі стіни пристрій, обладнаний потужним мініатюрним мікрофоном.

— Типу «БФ», якщо не помиляюсь, — сказав, оглядаючи апарат. — Ми вже користуємось іншими.

— А мені він подобається. Чутливіший і надійніший за подібні марки «Філліпс». Перемінні хвилі забезпечують прекрасний прийом у радіусі п'яти кілометрів.

— Яким чином він тут?

— Я знав, що мене збираються усунути, — відповів Губер. — Якби в мене не було сина, не дуже чіплявся б за життя. Я вже не молодий, пережив багато, стомився. — Він говорив повільно і переконливо, вимовляючи слова так, щоб воші звучали щиро і справляли