Вольфганг Гельд - Світло чорної свічки

Кракмеєр відкрив портфель. Маргу Перо він не удостоїв ні словом, ні поглядом.

— Я лишуся з Саласоном у другій машині. Треба мати терпіння. Це корито відпливає лише на світанку,— сказав він.— Я тут дещо приніс, щоб ви не зголодніли, поки візьмемо хлопчину.— Він дістав булочку й торбину.— Яблука, дуже корисно! — Тоді поставив ще й термоса.

— Кава? — спитав Кнуспель і відкрутив ковпачка.

— Чай,— відповів Кракмеєр. Це прозвучало ніби наказ.— Набагато смачніший за ту чорну отруту. Чай із зілля береже серце.

Кнуспель обережно наповнив ковпачок. Гарячий напій приємно пахтів. Берлінець потяг носом.

— Чорт забирай, навіть з ромом! — вимовив він задоволено. Намірився подати напій Марзі, та раптом передумав.— Будь ласка, спершу ви, гауптштурмфюрере!

— Але ж я...— Кракмеєр завагався, нерішуче поглянув на Кнуспеля і жінку. Йому здалося, ніби вони зараз насторожено дивляться на нього. «Не довіряють»,— подумав і вимучено засміявся.

— Власне, я не вживаю алкоголю,— сказав він кисло.— Але це пахне справді приємно.— Він зробив чималий ковток. Потім випили Кнуспель і Марга.

— А що буде, якщо від нас утече хлопчина? — спитав Кнуспель і вкинув у рот шматочок булочки.

— Ви розумієтесь на конях?

— На конях? — шматочок застряв йому у горлі.— Звідки б то? Був кілька разів на іподромі, якщо вам цього досить, але я не розумію...

— На іподромі? О, там дуже гарно,— Кракмеєр дістав маленького ножика і заходився чистити яблуко.— Бачте, з кіньми воно так трапляється: буває, що тварина зламає ногу. І хоч вона не раз вигравала призи і господар її любив, одначе з поламаною ногою вона більше не годиться для бігу. Її пристрілюють, Кнуспелю!

— Це має означати...

— Це має означати, що не слід ламати ноги. Якщо Чорна Свічка від нас утече, ми пропали.

— Гм,— муркнув берлінець. Він глибоко задумався, їсти йому перехотілося.— Виходить, нам треба ще вчити російську мову, Те, що я чув про їхню горілку...

— Увімкніть фари! — миттю вигукнула Марга і вхопилася за дверну ручку. Напружено вдивлялася вона у бічне скло. Перед будинком, де щойно сиділо двоє підхмелілих матросів, щось завовтузилося. Світло вуличного ліхтаря не сягало ні дверей, ні сходів, одначе можна було розпізнати, як там борюкалися тіні.

Сліпучий пучок світла враз вихопив двох матросів і третього чоловіка, який марно силкувався вирватися з їхніх рук.

— Це Лауренц! — скрикнула Марга і рвучко відчинила дверцята. Кнуспель з Кракмеєром також повискакували з машини. Вони побачили, як один з матросів садонув кулаком Лауренцові в підборіддя. Німець упав на коліна. Матроси поволокли нерухоме тіло в будинок.

— Стій! — гаркнув Кнуспель. Біжачи, він, як і Кракмеєр, вихопив пістолета з кобури, що висіла в нього під пахвою. Гауптштурмфюрер вистрілив перший. Куля продірявила зачинені двері. На набережній раптом заметушилися. Засюрчав свисток. З пристані на постріли кинулися поліцейські. Саласон також виліз з машини. Півдесятка плечей налягло на двері. Після четвертого поштовху вони зірвалися з завіс. Спалахнули кишенькові ліхтарі.

Будинок виявився незаселеним і служив тютюновим складом. В замку зсередини стирчав ключ, який, очевидно, належав матросам. Переслідувачі натрапили на чорний хід з будинку, потім побачили широко відчинені ворота подвір'я. До них долинув з темряви шум автомобільного мотора, що швидко віддалявся.

Кракмеєр разом із Саласоном угамували збуджених поліцейських. Кнуспелю й Марзі наказали включитися в переслідування втікачів на машині. Кримінальний радник і Саласон вирішили попросити в начальника поліції підмоги, бо вартових у порту, на їх думку, ні в якому разі не слід було знімати.

Берлінець, ідучи разом з Кракмеєром по вузькому темному коридору назад до машини, враз спіткнувся. Якби він в останню мить не вхопився за гауптштурмфюрера, то напевне добряче б гепнувся. Він збентежено вибачився. Через дві хвилини автомобіль рушив.

Марга сиділа біля Кнуспеля. Вона здивовано глянула на нього, коли той невдовзі на одній з бічних вулиць зупинив машину. Хотіла щось сказати, але поведінка німця видалася їй такою дивною, що вона змовчала. Заворожено стежила, як берлінець дістав з кишені вузеньку чорну скриньку, відчинив її. На темному оксамиті лежало одинадцять дрібнокаліберних патронів.

Кнуспель свиснув крізь зуби, поглянув на замислену супутницю й запитав:

— Як би ви діяли, знаючи, що позаду вас таємна поліція, а часу для втечі лишилася якась година?

— В Лауренца небагато можливостей, наскільки мені...

— Я говорю не про Лауренца. Що б ви робили, я вас питаю?

— В кожної монети два боки. Мені дуже хотілося б узнати про її другий бік.

— Гестапо! Нам відомо майже стільки, як і Чорній Свічці.

У Марги прокинулася страшна підозра. Її голос пролунав різко:

— Не тягніть, Кнуспелю! Що це таке?

Він простягнув їй відчинену скриньку. Кількох слів вистачило, щоб вона все зрозуміла. Прес-аташе в Мадріді розповів йому детально про ці патрони. Одного з червоним пояском зараз не вистачало. Кракмеєр використав отруту. Очевидно, він укинув її в чай. І сам також випив, щоб не викликати недовір'я в Марги і Кнуспеля. Протиотрута” в патронах із зеленим пояском могла врятувати його від смерті, але він припустився помилки. У чаї був ром! Хоча Кнуспель був тільки обмеженим підсобником, одначе служба в гестапо