Олексій Анатолійович Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Та де ж, мамо!
Мама повернула синові голову:
– Ось!
– О, тато! Ой, тату, а де мама?
Біля вогнища:
– Ніколи не забуду, як минулого разу на полюванні напився – нічого не пам’ятаю!
Опанас і Микита вудять рибу. Микита:
– Опанасе, у тебе каструлька є?
– Ну, є…
– Велика?
– Є й велика.
– З кришкою?
– І кришка є.
– Синя, чи яка?
– А тобі що, треба?
– Та ні… Це я просто… Побалакати хочеться…
Прокидається вранці справжній мисливець. Нічого не пам’ятає. Голова чужа. Дивиться – біля нього, на його руці спить найбридкіша жінка у світі! І справжній мисливець відгриз собі руку, щоб тільки її не розбудити!
Добре мати двох жінок. Першій скажеш, що пішов до другої, другій скажеш, що пішов до першої, а сам – на рибалку!
Біля вогнища:
– Після двадцяти дев’яти років волі, я одружився…
– А я тільки після весілля дізнався, що таке справжнє щастя. Але було вже пізно…
Десять років висіла рушниця на стіні в Опанаса Микитенка. Учора вистрілила. Але не влучила. Тещі дісталося тільки три удари прикладом по спині.
Малюкові було дуже жаль Карлсона…
Але таткові був дуже потрібен мотор до човна…
Біля вогнища:
– Микито! Ти не знаєш міри!
– Міру я знаю, та хіба її вип’єш…
Утопленик опускається на дно, бачить, як повз нього на гачку піднімають акулу, яка тільки-но його понівечила, і радіє:
– У-у-у! Тварюка! Тебе теж з’їдять!
Опанас:
– Микито, давай скинемось і купимо баян. Все веселіше буде.
Скинулись. Купили. Ще скинулись. Обмили. Пограли. Вранці зійшлися. Треба похмелитися. Продали баян.
Корабель потонув. Двоє чоловіків врятувалися і допливли до острова. День минає.
– Зараз моя дружина годує рибок… – каже один.
– А моя – риб…
– У моєї Гані з’явилася погана звичка. Вона лягає спати дуже пізно.
– Може, до лікаря треба?
– Не допоможе!
– Чому?
– Капосна баба чекає, доки я повернуся, щоб влаштувати мені «прийом»!
– Опанасе, сьогодні має прийти моя мама, може м’яса купиш?
– Марійко, посмажиш рибу, яку я позавчора наловив.
– Там її мало. Не вистачить поїсти.
– Вона вже не дуже свіжа… Вистачить.
«Веселий» Микита під сонний крик перших півнів повертається додому. Ганя зустрічає його на порозі із качалкою. Микита до неї розчулено:
– А ти все печеш, рідненька, все печеш…
В далекій Америці Лінда запитує у Джона:
– Скільки ти вчора упіймав форелі?
– Шість.
– А з крамниці рахунок прийшов за вісім!
Приятелі чимчикують на полювання.
– Микито, я взяв дві пляшки горілки.
– Ця цифра мене не лякає…
Захеканий Микита забігає в магазин:
– Свіжі вудки є?
– Як це – свіжі?
– Та Ганя робить соус Анкл-Бенс, то їй потрібні пагони молодого бамбука…
Вечоріє. Опанас розливає горілку:
– Микито, давай хоча б сьогодні прийдемо додому по-людськи…
– Пізно ти, друже, про це сказав, пізно…
– Рибко моя, а чому в борщі риба плаває?
– Голубе, це не борщ, а юшка!
– А чому тоді в юшці капуста?
– Ну, козел! Тобі не вгодиш!
Опанас і Микита добряче випили.
– Микито, а що ти своїй Гані скажеш, як додому прийдеш?
– Скажу «Добрий вечір»…
– І все?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок», після закриття браузера.
