Борис Левандовський - Бабай

Чим була в дійсності більшість інших предметів, залишилося для Назара загадкою.

Поруч із «його» дірою стирчав шматок фантастично покрученої вузлами білої залізяки, схожої на трубу. Назарові раптово сяйнуло, що він бачить опалювальну батарею, мабуть, ту саму, яка вела в його квартиру. Він був переконаний — ту саму.

На своє неймовірне полегшення, Назар знову вловив згори звуки боротьби, що означали: батько живий і здаватись не збирається.

Хлопчик відійшов на десяток кроків у пошуках чогось, що могло б допомогти йому вибратися нагору. Чогось, схожого на підставку, якою він міг би скористатися, щоб дотягтися до свого тунелю. Але далі заходити не зважився, боячись утратити орієнтацію. У цьому тьмяно освітленому дивними довгокрилими комахами лабіринті почувався впевнено тільки тутешній хазяїн.

Назар зупинився перед двома сусідніми проходами, за якими відкривався дуже великий простір. Із того місця, де перебував Назар, зовсім чітко виднілася зовсім неможлива річ — проходи вели до абсолютно різних вимірів. Отже, простір печери містився в якомусь незбагненному перетині.

Тут усе було по-іншому. А звичні закони, за якими жив нормальний світ, — той, де зараз боровся з чудовиськом його батько, — не діяли.

Метрів за двадцять за одним із проходів Назар наткнувся на маленький кістяк, на якому ще збереглися клаптики барвистого платтячка. По біліючому черепі, в очницях, і між розціпленими зубами повзали поодинокі комашки-світляки, певно, у пошуках залишків плоті.

Дівчинка. Це були останки маленької дівчинки, років семи.

Назар пригадав, як чув чийсь далекий дитячий плач тієї ночі, коли чудовисько вперше спробувало вибратися з-під його ліжка. Тоді дівчинка була ще живою. Певно, бабаю вдалося затягти її в барліг або вона сама випадково провалилася в тунель, так, як Назар.

Щоб там не було, їй уже нічим не допоможеш.

Ідучи назад, Назар помітив три сліди від дір тунелів, що затягнулися. Назар одразу здогадався, що це саме вони. Два на стінах під самою стелею і ще один — просто в підлозі, схожий на зморщену дірку в мішку, зав’язаному зі зворотнього боку.

Він знову оглянув шматок труби опалювальної батареї. У принципі, якби йому вдалося підстрибнути та схопитися за неї руками, тоді, можливо, він зміг би дотягтися до тунелю. Назар оцінив відстань. Близько метра відділяло трубу, що стирчала зі стіни, і отвір. Залізяка була досить великою, щоб забратися на неї і звідти спробувати вилізти назад. Найважчим було б знайти, за що зачепитися, лізучи нагору тунелем. Спресований пил не годився для надійних сходинок.

Але іншого способу не існувало.

Він стрибав майже хвилину, поки, зрештою, мідно схопився за трубу обома руками так, щоб не зірватися назад. Пробіг по стіні, закинув уверх ноги, схрестивши їх над покрученою невідомою силою трубою, і осідлав її. Тепер залишалося найголовніше — втрапити верхньою частиною тіла в діру тунелю, за щось зачепитися й видертись назовні.

Елементарно простий, але важкий для здійснення план.

Назар піднявся на весь зріст і потягнувся до отвору, наскільки це було можливо, ризикуючи гепнутися й починати все спочатку. Пальці витягнутих рук ледь діставали до його країв.

Вибору не було. Він підстрибнув, щосили відпихнувшись ногами від труби і намагаючись при цьому правильно розрахувати кут відхилення, щоб не опинитися занадто далеко від мети. Хлопчик навмання схопився за стіни тунелю… і на величезний подив та радість пальці натрапили на численні заглибини. Назар повис на руках, розгойдуючись під самісінькою стелею.

Звідси набагато чіткіше чулися звуки, які доводили, що сутичка батька і чудовиська досі тривала.

Назар поглянув на пістолет, що залишився лежати внизу, і поліз далі. Нерівна нора тунелю була буквально поцяткована глибокими отворами. Це дозволяло поступово просуватися вперед. Схоже, вони залишилися від величезних пазурів монстра, який використовував той самий спосіб пересування, що й Назар. Далі тунель нахилявся під невеликим кутом і де значно полегшувало завдання.

Нарешті пальці Назара торкнулися до паркету його кімнати. Він допоміг собі ногами — в основному тією, на якій залишився кросівок, — і знову опинився вдома, у нормальному світі.

Хлопчик одразу ж оцінив ситуацію. Бука активно насідав на помітно стомленого Левшиця і затиснув його в куток дитячої. Обличчя батька спітніло від неймовірних зусиль, порвана сорочка висіла клаптями, подекуди червоніли плями крові від глибоких подряпин. Чудовисько безперечно здобувало перемогу.

Гарячково міркуючи, як допомогти батьку, Назар почав метушитися по кімнаті. Схопив ножиці, що лежали на підлозі, щоправда, без колишнього запалу, пам’ятаючи наскільки мізерним був ефект від їхнього минулого застосування. Тобто ефект, звісно ж, був…

Посірілі портьєри на вікні чимось привернули увагу. Назар зупинився.

«Пам’ятаєш, що написав той хлопець?» — підказав йому Дідусь-Із-Ліфта.

Усе правильно, сучасне післяпотопне денне світло — так, здається, — убивче для монстра.

Залишалося тільки сподіватися, що безіменний хлопчик на помилився у своїх припущеннях.

Справді, комашка ж не витримала сонця… І Назар, не гаючи більше ні миті, перескочив через ліжко і розсунув штори.

Електричне світло в кімнаті змішалося з блідим досвітнім маревом. У наступні кілька секунд Назарового болісного чекання, чудовисько ніяк на це не зреагувало, навіть не повело своїм чорним лисим