Остап Соколюк - Дарксіті

Двоє охоронців Барта покинули спальню і зачинили за собою двері. Ми залишились утрьох. На ліжку лежала закатована Тіна, я, зв’язана і безпорадна, скрутилась на кріслі. Мені знову заклеїли рота. По кімнаті походжав абсолютно голий Барт. Немов володар серед своїх рабів.

— Кален, ти коли-небудь знущалась над кимось? — глянув він на мене, широко розставивши руки, немов прагнув злетіти.

Я заперечливо хитнула головою.

— Але хотіла! Сто процентів, хотіла! Вмазати цим чоловікам за їхні знущання над тобою. Тому що у зла є лише одне обличчя, і це лице — мужика! Баба не може бути злом. А ми…

Він підняв руки вгору.

— Ми — звірі. Чудовиська! Галімо, що доводиться жити у світі, де правлять мужики, правда? Тому що поки так є — ми живемо у світі ЗЛА! Ахха! Ахха!

Він раптом зареготав як ненормальний, а тоді вискочив на ліжко і почав імітувати якогось звіра. Барт припав до закривавленої частини тіла Тіни і почав жадібно принюхуватись. А потім… він раптово вкусив дівчину за те місце.

Тіна заскавуліла. Моє серце забилось у грудях, і я раптом рвонула з місця. Крісло перекинулось — я упала на підлогу, боляче вдарившись. Клацнули двері спальні і біля мене опинились двоє охоронців. Вони миттю повернули мене на місце.

— Вийдіть! Вийдіть, блять! — заволав раптом Барт, і чоловіки швидко покинули приміщення.

Барт зиркнув на мене виряченими очима:

— Тобі повезло, що я люблю розтягувати задоволення. А то ти би уже давно так конала. І знаєш, що? Тіну я залишу в живих. А тебе… Навіть не знаю, не упевнений.

І він знову зареготав як божевільний вилупок.

Як він мене уб’є? Невже я помру замучена від сексуального насилля? Кален, це буде кумедно, правда? З чого почала життя, тим і закінчиш. Коло замкнеться. А ти ж так хотіла ВИЙТИ із цього клятого кола насилля і людської збоченої похоті.

Тіна беззвучно ридала на ліжку. І такий розпач раптом пройняв мене від відчуття власної безпорадності, що спазми здавили горло. Безпорадність — ось головне відчуття, котре переслідує людину все життя. Безпорадність.

Раптом за дверима почулись якісь голоси, а потім просто — бух, бух — немов два повні мішки упали на землю. Барт злякано підскочив і вихопив із кишені куртки пістолет.

Запала тиша. Потім у двері хтось лагідно постукав.

— Хто? Хто там? — злякано спитав Барт.

Він стояв голий на краю кімнати, націливши пістолет на двері. І вони почали відчинятись. Дуже повільно.

— Я без зброї, пацан. Не треба стріляти.

Що?? Я упізнала цей голос. І так зраділа йому!

У кімнату зайшов Раґнар. Він підняв руки вгору. Виглядав він дуже добре, як на людину, яку нещодавно розстріляли.

— Що сталось? Ти хто, сука? Де мої люди? — заволав Барт.

Його всього аж трусило. Я помітила як Раґнар зиркнув на мене. Заспокійливо. Немов весь світ був у нього за пазухою.

— Я не знаю, я там нікого не бачив. Може, відійшли покурити? Барт, ти тільки не нервуйся, бо я обіцяв твоєму батькові, що доправлю тебе цілим.

— Татові? Це він тебе послав? — здивувався збочений вилупок.

— А що із дівчиною? Ти чого над нею знущався? — кивнув Раґнар на Тіну.

— Що? Та це просто… Яка тобі різниця? І хто ти, блять, такий?

Раґнар опустив руки і обличчя його змінилось:

— Я твоя смерть, маленький. Всі ви тут думаєте, що можете робити, що завгодно. Володарі темряви — не менше. Але ти, маленький Барт, повинен пам’ятати: завжди є більша сила від твоєї. І якщо ти вирішив втрутитись, то будь-готовим, що у тебе також «втрутяться».

Барт раптом випустив пістолет і його скрутило від болю. А потім я побачила таке, у що не могла повірити: кістки хлопця почали ламатись під шкірою. Одна за одною. Людське тіло втратило всі звичні контури і за мить перетворилось у шкіряний мішок із кістками на підлозі. Це була страхітлива картина смерті.

І мені уже не було радісно, що прийшов Раґнар…

— Хто такий цей чортів Раґнар??

Люди Драка, котрі приїхали на квартиру Пола, не знайшли там нікого. Жодних слідів. Водночас, зник Альфред і вся його команда. Про це негайно доповіли босу і він, вперше за довгий час, втратив контроль над собою.

— Ви там всі здуріли?! Я питаю: ви здуріли?! — кричав він на весь кабінет, а перед ним стояли його найкращі люди — з десяток найвірніших воїнів.

— Дістати