Люсі Мод Монтгомері - Емілі в пошуках веселки

— Сподіваюся, це не зробить тебе пихатою, Емілі, — застерегла тітка Елізабет.

— Якщо й зробить, то тут поряд протиотрута. «Ця слабенька претензійна сентиментальна історія (якщо її можна назвати історією) сповнена банальних і тривіальних речей. Купа непов’язаних між собою епізодів, замальовок розмов, перемішана з довжелезними періодами роздумів і самоаналізу».

— Сумніваюся, що той, хто це написав, сам знав значення усіх слів, які вжив, — озвалася тітка Лаура.

— «Дія розгортається на острові Принца Едварда — шматочку іншої країни, відокремленому від узбережжя Ньюфаундленда».

— Ці янкі взагалі не вивчають географію? — пхикнув розгніваний кузен Джиммі.

— «Книга, яка не зіпсує читачів».

— Це був справжній комплімент, — мовила тітка Елізабет.

Кузен Джиммі розгубився. Звучало правильно, та… звісно, книга любої маленької Емілі не може нікого зіпсувати, але…

— «Написати відгук про таку книгу — все одно що спробувати розібрати крило метелика чи віднайти таємницю аромату трояндової пелюстки».

— Занадто пишно, — чмихнула тітка Елізабет.

— «Солоденька сентиментальність, яку автор либонь вважає поетичною».

— Не хотів би я коли-небудь потрапити йому на язик, — з почуттям сказав кузен Джиммі.

— «Нешкідлива книга, яка легко читається».

— Не знаю чому, та мені не подобається, як це звучить, — прокоментувала тітка Лаура.

— «Доки читаєш цю книгу, усмішка не зникає ні з твого обличчя, ані з твого серця».

— Це вже написано англійською. Це я вже можу зрозуміти, — розпломенівся кузен Джиммі.

— «Ми почали читати, але згодом зрозуміли, що дочитати цю недороблену і нудну книгу неможливо».

— Що ж, все, що я можу сказати, — обурено мовив кузен Джиммі, — це те, що з кожним прочитанням «Трояндова мораль» подобається мені все більше й більше. А що, ввечері я вчетверте її перечитав, і вона настільки мене захопила, що я зовсім забув про вечерю.

Емілі усміхалась. Думка мешканців Місячного Серпа важила для неї більше ніж думка всього-всенького світу. Яка різниця, що писали у відгуках, коли тітка Елізабет висловила останню і вирішальну думку:

— Що ж, я ніколи не могла повірити в те, що стопка аркушів паперу може стати такою подібною до реального життя як та книга.

Однієї січневої ночі, вертаючись додому з вечірнього прийому, Емілі вирішила пройтися перехресною дорогою, яка оповивала собою Пижмову Ділянку. Зима видалася майже безсніжна, і земля під її ногами була голою і понурою. Вона здавалася сама собі єдиною живою істотою в цій ночі і йшла повільно, смакуючи понурий і трохи моторошний чар позбавлених квіткового покривала луків і принишклого лісу, місяця, що зненацька з’являвся з-поза чорних хмар і дивився на поцятковані ялицями долини. Вона намагалася не думати про лист, який надійшов того дня від Ільзи. Це був один з тих веселих і непослідовних Ільзиних листів, які все ж таки дещо псувало. Наближався день її весілля — 15 червня.

«Я б хотіла, щоб ти вдягла свою синю газову сукню поверх кремової тафти, моя люба. Як же на такому тлі сяятиме твоє шовковисте чорне волосся!

Моя весільна сукня буде з оксамиту кольору слонової кістки. А моя двоюрідна бабця Едіт із Шотландії надіслала мені свого рожевого серпанка. А двоюрідна бабця Тереза з того ж славного краю надсилає мені цілу скриню срібної східної вишивки, яку її чоловік колись привіз з самого Костянтинополя. Я вдягатиму це все під тюль. О, я буду сліпучою. Не думаю, що любі літні родичі знають, що я жила повноцінним життя до того як тато сповістив їх про моє „прийдешнє весілля“. Тато від цієї метушні у більшому захваті ніж я.

Ми з Тедді збираємося провести наш медовий місяць по старовинних готелях у куточках Європи „поза шляхом“ — у тих місцях, куди більше ніхто не хоче їхати, наприклад у Валламброзо. Мені завжди подобався той рядок з Мільтона: „Як товсті шари осіннього листя, що перекривають струмки Валламброзо“. Якщо не зважати на його жахливий контекст, то можна уявити собі чисту красу.

Я прибуду у травні, щоб усе остаточно підготувати, а Тедді приїде першого червня, щоб побути ці два тижні з матір’ю. Як вонаце сприймає, Емілі? Маєш якісь припущення? З Тедді я не можу витягти жодного слова з цього приводу, тож гадаю, їй це не подобається. Я знаю, вона завжди ненавиділа мене. Хоча, здається, вона всіх ненавидить, а до тебе в неї взагалі особливе ставлення. Не дуже мені пощастило з майбутньою свекрухою. В мене завжди буде моторошне відчуття, що вона таємно посилає прокляття на мою голову. Втім, Тедді чудовий, навіть якщо зважати на неї. Справді. Я й гадки не мала, наскільки він може бути чудовим, і тепер з кожним днем люблю його все сильніше. Чесно. Коли дивлюсь на нього й усвідомлюю, який він вродливий і чарівливий, я не можу зрозуміти, чому досі не закохана в нього до божевілля. Але насправді значно спокійніше не бути в нього закоханою. Якби я його кохала, моє серце розбивалось би при кожній сварці. А ми постійно сваримось, ти ж мене знаєш. І завжди сваритимемось. Ми будь-яку чудову мить можемо зіпсувати сваркою. Але для мене після цього життя не буде похмурим».

Емілі здригнулася. Її власне життя тепер здавалось їй бляклим і млявим. О, як же… прекрасно… буде, коли весілля… врешті скінчиться… весілля, на якому вона має бути нареченою… так, має… а натомість буде дружкою… і люди говорять про це. «Синя газова сукня поверх кремової тафти»! Радше вже мішковина і попіл.

— Емілі. Емілі Стар.

Емілі ледь не підскочила. Вона не бачила пані Кент у темряві на вузькій стежині, що тяглася до Пижмової Ділянки, незважаючи на те, що вони стали обличчям до обличчя. Вона стояла простоволоса, хоча ніч була зимною, з простягнутою до Емілі рукою.

— Емілі, я хочу з тобою поговорити. Я бачила, як ти прийшла сюди на заході сонця, і спостерігала за тобою до цієї миті. Ходімо в дім.