Рафаель Сабатіні - Хроніка капітана Блада

ще дорожче. Він буде, безперечно, радий дати викуп за себе, скажімо, вп'ятеро більший від ціни, призначеної англійцями. — Полковник задоволено хихикнув і додав: — У мене перед вами та перевага, майоре, що я можу тримати його в себе, поки він не сплатить викупу, чого ви, англійський офіцер, зробити не маєте можливості. Отже, коли добряче все зважити, то вам, можна сказати, ще пощастило, що ви заробите тисячу фунтів.

— Боже милий! — гнівно вигукнув Макартні — його охопила чорна заздрість. — То он як ви хочете сплатити борг і винагородити людину, яка врятувала життя й честь вашої дружини! Присягаюсь честю, я радий, що ви нічим мені не зобов'язані.

— Може, не будемо відволікатись? — незадоволено спитав полковник.

— Чудова пропозиція. Давайте гроші, і я піду звідси. Двічі почувся брязкіт, як це буває, коли піднімають і знову кладуть на стіл гамани з золотом.

— Золото в зливках по двадцять подвійних муадорів. Хочете полічити?

Запала тиша, порушувана нерозбірливим бурмотінням, потім знову почувся голос полковника:

— А тепер підпишіть, будь ласка, цю розписку, і справі кінець.

— Яку розписку?

— Зараз я вам прочитаю. — І полковник прочитав: «Цим підтверджую, і підписом своїм свідчу, що одержав від полковника Жерома де Кулевена гроші в сумі п'яти тисяч золотих червінців як відшкодування за дану мною згоду утримуватись від будь-яких ворожих дій проти капітана Блада як тепер, так і в майбутньому, поки капітан Блад залишатиметься гостем полковника де Кулевена на острові Марі-Галанте чи деінде. Підписано в десятий день місяця червня року тисяча шістсот вісімдесят восьмого».

Голос полковника ще не встиг замовкнути, як Макартні вибухнув:

— Сто чортів, полковнику! Чи ви сказились, чи маєте мене за дурня?

— Ви вважаєте, що я щось забув? Хіба щось написано не так?

Макартні люто грюкнув по столу кулаком:

— Та ви ж накидаєте мені зашморг на шию!

— Тільки в тому разі, якщо ви захочете мене обдурити. Які ж я ще маю гарантії, що ви, взявши ці п'ять тисяч, не відмовитесь від своєї обіцянки.

— Я дав вам слово, — з притиском мовив Макартні. — Моє слово повинно вас задовольнити!

— Ваше слово! Та що таке ваше слово? — француз відверто глузував. — Ні, так не годиться. Вашого слова замало.

— Та ви просто хочете мене образити?

— Ніскільки. Будьмо практичними, майоре. Спитайте самі себе, чи могли б ви покластися на слово людини, яка відіграє в цій справі нечесну роль?

— Нечесну, сер? Що, в біса, ви хочете цим сказати?

— Хіба ви, беручи хабара, не зраджуєте свого обов'язку? Хіба це чесний вчинок?

— Господи боже! Цікаво почути про це від вас, враховуючи ваші наміри.

— Ви самі в цьому винні. До того ж я не лицемірю. Навіть більше — я був настільки з вами відвертий, що ви вважаєте мене за пройдисвіта. Але, майоре, мені не треба порушувати закон, як вам.

По цих примирливих словах запала мовчанка. Потім знову заговорив Макартні:

— І все ж таки я цього паперу не підпишу.

— Підпишете, ще й прикладете печатку, бо інакше я вам грошей не заплачу. Та чого ви боїтесь, майоре? Даю вам слово честі, що…

— Ваше слово честі? Диявол і пекло! Та чим ваше слово краще від мого?

— Обставини роблять його кращим. З мого боку не може виникнути спокуси порушити його, як з вашого. Це мені просто невигідно.

На цей час Бладу стало зрозуміло, що оскільки Макартні не дав французові ляпаса за всі образи, то він скінчить тим, що підпише папір. Тільки відчайдушна потреба в грошах могла такою мірою приборкати цього англійця. Тому Блад нітрохи не здивувався, коли пролунав сердитий вигук Макартні:

— Дайте перо! Кінчаймо швидше!

Знову запала тиша, потім почувся голос полковника:

— А тепер поставте печатку отут, де віск. Досить вашого персня.

Капітан Блад не став чекати, що буде далі. Високі вікна, що виходили в сад, були розчинені, швидко насувались сутінки. Він нечутно переступив через підвіконня й зник поміж кущів. Біля стовбура високої шовковиці Блад знайшов тонку, але міцну ліану, що згорнулась там, немов змія. Вийнявши ножа, він зрізав її під корінь і стягнув униз.

Незабаром на пальмовій алеї з'явися Макартні, несучи під пахвами по важкій шкіряній торбі й щось задоволено мугикаючи собі під ніс. Там, де вечірні тіні були най-густіші, він раптом перечепився, як йому здалося, об туго натягнуту поперек стежки вірьовку й, мов підтятий, гепнувся долілиць.

Приголомшений на мить важким падінням, він не встиг навіть ворухнутися, щоб підвестить, як на спину йому щось навалилось і приємний голос промовив по-англійському, хоч і з добре помітним ірландським акцентом:.

— У мене немає тут ні піратів, майоре, ні корабля, ні гармат, у мене немає, як ви зауважили, навіть шпаги. Але в мене ще є руки й голова на плечах, і цього більше ніж досить, щоб упоратися з таким нікчемним мерзотником, як ви!

— Стонадцять чортів! — вилаявся напівзадушений Макартні. — Вас за це повісять, капітане Блад! Присягаюсь, повісять!

Макартні відчайдушно пручався, силкуючись вирватися із залізних обіймів нападника. Він лежав так, що не міг скористатися із своєї шпаги, тому сягнув до кишені, де носив пістолет, але тільки виказав цим рухом свої наміри. Капітан Блад негайно заволодів зброєю.

— Ану тихо, — наказав Блад, — бо зараз я продірявлю вам голову!

— Підлий Іуда! Злодій! Пірат! То ось як ти додержуєш свого слова?

— Мовчіть, смердючий нікчемо, я не давав вам ніякого слова. Ви змовлялися з французьким полковником, а не зі мною. Це він купив вас, щоб ви зрадили свій обов'язок. Я до вашого шахрайства непричетний.

— Непричетний? Ти брешеш, мов пес. Їй-богу, ви обидва запеклі негідники й працюєте вкупі.

— А це вже зайва й безглузда образа, — сказав капітан Блад.

Макартні знову вибухнув лайкою.

— Ви надто багато говорите, — зауважив капітан Блад і з великим знанням справи двічі вдарив Макартні по голові руків'ям пістолета. Майор м'яко тицьнувся обличчям у землю, немов людина уві сні.

Капітан Блад підвівся й пильно подивився в навколишні сутінки. Все було спокійно. Він нахилився, підібрав шкіряні торбини, що їх Макартні випустив, падаючи, зв'язав їх шарфом і повісив собі на шию. Потім підняв непритомного майора, вправно завдав його на плече й, отак навантажений, похитуючись, пройшов алеєю і вийшов за ворота.

Ніч була дуже тепла, а Макартні важив чимало. Капітан Блад обливався потом, але вперто посувався вперед, аж поки дістався до низького цвинтарного муру. Саме починав сходити місяць. Блад поклав свою ношу на мур, зіпхнув її на цвинтар і скочив слідом за нею. При світлі місяця й під захистом муру він швидко