Рафаель Сабатіні - Хроніка капітана Блада

потреби сховаємося за мисом. Але я певен, що такої потреби не виникне.

«Веліент» зробив поворот оверштаг і знову пішов на зближення з «Авенджером». Блад тим часом пильно розглядав у підзорну трубу скелястий берег острівця. Тренем неспокійно стояв коло нього.

— Що ти там шукаєш, капітане? — спитав він з ледь вловимою надією в голосі.

— Своїх друзів-індіанців. Вони розвинули непогану швидкість. Їх уже не видно. Все буде добре.

Проте Тренема ці слова аж ніяк не заспокоїли. «Авенджер» повернув на румб до вітру, щоб швидше перехопити бригантину. З його носового борту вдарила гармата, і кругле ядро зняло фонтан води приблизно за півкабельтова від корми «Веліента».

— Прицілюється, — байдуже мовив Блад.

— Авжеж, — гірко й стримано погодився Тренем. — Ми дозволили тобі діяти так, як ти вважав за потрібне, але який буде кінець?

— Я вважаю, що кінець уже недалеко, він наближається до нас під усіма вітрилами, — відповів Блад, показуючи на край острівця підзорною трубою.

З-за північного мису острівця виринув великий червоний корабель, несучи над собою громаддя вітрил, що біліли, наче сніг проти сонця. Обминувши мис, він повернув на південь і швидко полинув уперед. Він уже був на траверсі «Веліента», між ним і острівцем, перш ніж до приголомшеного Тренема повернувся дар мови, а над палубою бригантини залунали радісні крики її команди.

Тренем зблід від хвилювання, очі в нього палали, коли він обернувся до капітана Блада і вигукнув:

— Та це ж «Арабелла»! Блад добродушно поглузував.

— А ти, мабуть, думав, що я дістався сюди уплав або перетнув океан у пірозі? Чи, може, ти гадаєш, що мені хотілось, щоб Істерлінг поганявся за мною, а я, радіючи, тікав би від нього, поки він, на моє превелике задоволення, не пустив би мене на дно? Ні, ти, певно, про всі ці речі й не подумав. Істерлінг також не подумав. Проте зараз він про це думає, й добряче думає, можу заприсягтися.

Але Істерлінг ні про що не думав. Мозок його був паралізований. Втративши з розпуки голову й бачачи, що цей жахливий корабель, гнаний попутним вітром, стає йому поперек дороги, він спробував був знову сховатись у гавані, з якої його так просто виманили. Якби це йому вдалось, то з допомогою гармат «Гермеса» він зміг би втримати вузьку протоку від кого завгодно. Та йому слід було б знати, що ніхто йому не дозволить там сховатись. І коли Істерлінг зігнорував ядро, що впало перед носом його корабля, наказуючи йому спустити прапор, залп з двадцяти важких гармат по підставленому борту «Авенджера» завдав йому таких величезних руйнувань, що позбавив його навіть простого задоволення дати залп у відповідь. «Арабелла» ж, якою командував старий Волверстон, негайно зробила поворот оверштаг і, з іще ближчої відстані давши залп другим бортом, довершила розпочату справу. Зруйнований вздовж ватерлінії «Авенджер» почав занурюватись носом у воду.

І тут над палубою бригантини знявся лемент. Блад занепокоївся.

— Що таке? — спитав він. — Що вони кричать?

— Скарб! — відповів йому Тренем. — Морганів скарб! Блад спохмурнів.

— Слово честі, Волверстон, розлютившись, зовсім про нього, очевидно, забув. — Потім зморшки розгладились, він зітхнув і знизав плечима. — Ну, та нехай. Скарбу вже немає. Що ж, туди йому й дорога.

«Арабелла» лягла в дрейф і спустила човни підібрати тих, хто лишився живий і борсався у воді. Серед них був і Істерлінг, якому забракло мужності втопитись. За вказівкою Блада його_приставили на борт «Веліента». Здавалося, що його душі ніщо вже не може завдати більшої рани. Та коли він ступив на борт Пайкового корабля і побачив перед собою капітана Блада, рана його стала ще глибша. Отже, Пайк не вигадував, коли погрожував йому Бладом. Істерлінг відсахнувся, бо нарешті тільки тепер, та й то востаннє в житті, був по-справжньому переляканий. В його темних очах на зблідлому обличчі застигла лють і жах, як у зацькованого звіра.

— То це був ти! — вигукнув він.

— Якщо ти хочеш сказати, що я зайняв місце Пайка, якого ти вбив, то ти не помиляєшся. Для тебе було б набагато краще, якби ти повівся з ним чесно. З шкільних приписів ти мав би знати, що чесність — найкраща поведінка. Та ти ж, мабуть, ніколи не ходив до школи. Але є інша приказка, яку ти почув від мене кілька років тому і яку, як мені казали, ти любив повторювати: «Хто хоче загарбати якнайбільше, не дістає нічого».

Він почекав відповіді, але Істерлінг мовчав. Зсутулившись, опустивши руки, він тільки похмуро позирав на Блада й нічого не міг сказати.

Блад зітхнув і пішов до зовнішнього трапа.

— Ти мене не цікавиш. Нехай тобою займаються люди, яких ти скривдив і вбив їхнього ватажка. То вже їхній клопіт — судити тебе;

Блад спустився в шлюпку, на якій привезли Істерлінга, і повернувся на свою «Арабеллу»: він своє діло зробив, його тривалий поєдинок з Істерлінгом закінчився.

А через годину «Арабелла» і «Веліент» разом ішли на південь. Риф Повішеників швидко танув за кормою. А Геллоуею і його команді на борту знівеченого «Гермеса», який застряв у лагуні, неначе в пастці, лишалося тільки думати й гадати про те, що сталось у відкритому морі, й самим виплутуватися з біди.

1

Буено — добре (ісп.).

2

Атревіда — за грецькою міфологією, богиня відваги.

3

Вільному воля, спасенному рай (лат.).

4

Морський сажень дорівнює 182 см. (Прим, перекл.)

5

Парки — богині долі в римській міфології.

6

Авжеж! (Франц.)

7

Он як! (Франц.)

8

Довга Рука (ісп.).

9

Персонаж трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

10

Публій Овідій Назон — римський поет, що жив на рубежі нової ери.

11

«Сатирикон» — твір римського письменника Петронія (І ст. н. є.).

12

Боккаччо — італійський письменник XIV ст., автор «Декаме-рону».

13

Поджо Браччоліні — італійський письменник (XIV–XV ст. ст.).