Рафаель Сабатіні - Хроніка капітана Блада

потім, змінивши тон і пожвавівши, додав: — Майоре Макартні, оскільки вам не випадає заробити тисячу фунтів, захопивши мене, ви, мабуть, не будете дурнем і не відмовитесь від тисячі фунтів за те, що відпустите мене? Забувши навіть, що взагалі мене бачили,

Обличчя Макартні почервоніло.

— Що ви, в біса, маєте на увазі?

— Не гарячкуйте, майоре. Подумайте гарненько, маєте час аж до вечора. Тисяча фунтів — це ж сила-силенна грошей. На службі в короля Якова ви не заробите такої суми за день, навіть за рік. І ви вже чудово розумієте, що також не заробите цих грошей, заарештувавши мене.

Макартні закусив губу й запитливо зиркнув на полковника.

— Це… це неймовірно! — загорлав він. — Мене ви не підкупите! Ні, це просто неймовірно! Якщо про це дізнаються…

Капітан Блад стиха засміявся.

— Тільки це вас і непокоїть? А хто про це скаже? Полковник де Кулевен завдячує мені щонайменше мовчанням.

Полковник, який про щось замислився, пожвавішав:

— О, щонайменше мовчання. Щонайменше! Щодо цього можете не сумніватися, сер.

Макартні переводив погляд з одного на другого. Спокуса вочевидь була надто для нього великою. Він хрипко вилаявся.

— Я повернусь о шостій, — коротко мовив він.

— З вартою чи самі? — підступно запитав Блад.

— Ну це… це вже як буде.

Макартні вийшов, і вони почули за дверима його сердитий тупіт. Капітан Блад підморгнув полковникові й підвівся:

— Б'юсь об заклад на тисячу фунтів, що варти не буде.

— Не можу піти з вами на парі, оскільки й сам такої ж думки.

— Жаль, що не можете, бо мені потрібні будуть гроші, і я не знаю, в який інший спосіб їх дістати. Проте, можливо, він згодиться взяти з мене розписку.

— Вам немає потреби сушити над цим голову.

Капітан Блад пильно подивився в тупу, хитру пику полковника. На ній застигла посмішка, що хотіла бути дружньою. І все ж таки саме через це вона не сподобалася капітанові Бладу.

А посмішка ставала дедалі ширшою і приязнішою.

— Ви можете попоїсти і відпочити зі спокійною душею. Я сам владнаю цю справу, коли повернеться майор Макартні.

— Самі владнаєте? Ви хочете сказати, що внесете за мене гроші?

— Я винен вам не менше, дорогий капітане.

Капітан Блад знову подивився на полковника тривалим і запитливим поглядом, потім вклонився й пишномовно висловив свою вдячність. Така пропозиція була просто дивовижною. Дивовижною настільки — адже вона виходила від збанкрутілого картяра, переслідуваного кредиторами, — що аж ніяк не заслуговувала на довіру, надто від капітана Блада з його життєвим досвідом.

Попоївши, Блад ліг на запнуту пологом постіль, яку йому приготував негр Абрахам у гарненькій кімнаті на другому поверсі, але, незважаючи на втому, довго не міг заснути, обдумуючи останні події. Йому згадалась ледь помітна, але раптова зміна в поведінці полковника де Кулевена, коли той почув, що винагороду повинен одержати він; згадалась і масна посмішка на полковниковому обличчі, з якою він заявив, що сам владнає цю справу з майором Макартні. Ні, якщо він, капітан Блад, хоч трохи знає людей, то де Кулевен останній, кому можна вірити. Блад усвідомлював, що його особа являє неабияку вартість. Англійський уряд призначив за його голову високу ціну. Але було також широко відомо, що іспанці, яким він не давав спокою і яких безжально грабував, охоче заплатять втроє, а то й учетверо більше, аби тільки мати його живцем у своїх руках, щоб потім засмажити на вогнищі на славу божу. Чи, може, цей негідник де Кулевен раптом змикитив, що перебування на Марі-Галанте рятівника честі його дружини — це несподіваний дарунок долі, який допоможе йому відновити розтринькані статки? Та якщо бодай половина того, що розповідала під час нічних мандрів мадам де Кулевен про свого чоловіка, правда, то немає підстав сподіватись, що якась порядність чи делікатність можуть зупинити таку людину.

І що довше капітан Блад вдумувався в своє становище, то більше непокоївся. Він починав розуміти, що попав у тісний кут і вже почав був подумувати, чи не найрозумніше для нього буде, незважаючи на втому, зараз же встати, крадькома прослизнути на мол, сісти в свою пінассу, яка вже так добре йому прислужилась, і віддатись на ласку океану. Але куди ж можна доплисти в цій утлій шкаралупі? Тільки до сусідніх островів, а всі вони або французькі, або англійські. В англійських володіннях на нього, безперечно, чекають арешт і шибениця, та й у французьких йому навряд чи поведеться краще, коли зважити, що навіть тут, на цьому острові, правитель якого так йому зобов'язаний, на нього чигає смертельна небезпека. Який жах, що в нього немає грошей, щоб заплатити за проїзд, якщо який-небудь корабель підбере його у відкритому морі, і то грошей великих, щоб шкіпер ні про що його не питав, а просто висадив на Тортузі. Та грошей у нього не було, не було й ніяких цінностей, крім великої перлини, що прикрашала його ліве вухо і коштувала, мабуть, близько п'ятисот червінців.

Капітан Блад ладен був проклинати той похід у пірогах і наскок на шукачів перлів, бо все те закінчилось лихом, розлучило його з кораблем, примусивши блукати й досі. Та оскільки проклинати минулі нещастя — далеко не кращий метод уникнути майбутні, Блад вирішив поспати, чого дуже потребував, сподіваючись, що щастя приходить уві сні.

Він поклав собі прокинутись о шостій годині, тобто тоді, коли мав повернутись майор Макартні, і його добре натреноване відчуття часу, виконуючи цей наказ, збудило його хвилина в хвилину. Висота сонця досить точно показала йому, котра година. Зіскочивши з ліжка, він знайшов свої черевики, начищені Абрахамом, вичищений щіткою камзол і перуку, яку цей добрий негр також розчесав. Ледве він встиг надіти все це, як крізь розчинене вікно до нього долинув гомін голосів. Спочатку почувся голос Макартні, потім полковника, який запрошував:

— Прошу вас, сер, заходьте. Заходьте, будь ласка.

«Я прокинувся вчасно», — подумав Блад і вирішив, що це добрий знак. Він почав обережно спускатися вниз. Ні на сходах, ні в холі він нікого не зустрів. Перед дверима їдальні він зупинився й прислухався. Звідти линув невиразний гомін голосів, але співрозмовники були надто далеко, в кімнаті за їдальнею. Блад безшумно відчинив двері й ступив через поріг. У їдальні, як він і розраховував, нікого не було. Двері в сусідню кімнату було трохи прочинено, й ось з-за них раптом почувся сміх Макартні й зразу ж за ним — голос полковника:

— Будьте спокійні. Він у мене в руках. Іспанія, як ви сказали, заплатить за нього втричі більше, а може, й