Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

видовища, то і сам вставав разом з усіма глядачами і вітав їх вигуками й оплесками. Коли одного разу народні трибуни підійшли до нього в суді, то вибачився, що через тісноту змушений вислуховувати їх, не посадивши. 3. Через це за короткий час породив до себе неабияку любов та прихильність: коли виникла чутка, що він потрапив у ворожу засідку по дорозі до Остії й загинув, то виникло велике замішання серед народу — воїнів називали зрадниками, сенат — батьковбивцями, проклинаючи їх, і не перестали аж доти, доки магістрат не вивів на трибуну спочатку одного, потім другого, а згодом ще кількох чоловік, які запевнили, що він здоровий та уже наближається.

13. Та всіх засідок оминути не вдалося: загрожували йому окремі люди, і змовники, і навіть громадські заворушення. Якогось чоловіка з плебеїв застали з кинджалом в руці посеред ночі біля його спочивальні; схопили якихось двох із вершницького сану, що чекали на нього в натовпі з пікою та мисливським ножем: один стояв при виході з театру, а другий підступив до нього при посвяченні храму Марса. 2. Галл Азиній та Статилій Корвін, онуки оратора Мессали, змовилися про переворот, заручившись підтримкою багатьох його вільновідпущеників та рабів. Фурій Каміл Скрибоніан, далматський легат, готував громадянську війну, але його бунт за п’ять днів придушили ті самі легіони, що порушити присягу, бо забобонний страх змусив їх розкаятися: одразу після того, як було сповіщено йти до нового імператора, дивним чином не змогли ані прикрасити орла, ані підняти й зрушити знамена[497].

14. Консулом, окрім попереднього, був ще чотири рази: з них двічі поспіль, а наступні — кожних чотири роки, останній раз — протягом половини року, всі решта — протягом двох місяців, а третій раз, уперше як для правителя, заступив на місце померлого. І коли був консулом, і навіть після повноважень, правив суд якомога старанніше — навіть у свята свої власні та своєї родини, а подекуди — й у традиційні та релігійні празники. Не завжди він слідував приписам законів: часто з уваги на справу згладжував їх твердість чи м’якість добром та милосердям. Дозволяв поновлювати справи тим, що програвали у приватних суддів через надмірні вимоги, а засудженим у важких злочинах часто скасовував законне покарання і наказував кидати їх звірам.

15. У слуханнях та судових справах виявляв дивовижну непостійність характеру: був то розважливий та чутливий, то нерозважний та поспішний, а то й уподібнювався до нерозумного й божевільного. Переглядаючи список судових декурій, за пристрасть до судової тяганини викреслив чоловіка, що представив себе, не згадуючи про пільги, які мав за багатьох дітей[498]. Інший чоловік, якого звинуватив опонент у приватній справі, заперечував належність справи до цезарського суду: Клавдій наполіг, аби цю справу розглядали негайно перед ним, щоб той на власній справі засвідчив, наскільки справедливим суддею буде він у чужих справах. 2. Коли одна жінка не визнавала свого сина, і обидві сторони подавали сумнівні аргументи, присудив жінці одружитися з тим юнаком, аби в такий спосіб добитися правди. Коли інша сторона не з’являлася на слухання, вирішував справу на користь присутньої, незважаючи на причину відсутності. На слуханні про підробку документів хтось вигукнув, що за таке потрібно відрубати руку — він тут же прикликав різника з ножем та столиком. У справі про громадянство між адвокатами виникла безпідставна суперечка, чи відповідач має бути у тозі, чи у плащі[499]: Клавдій, наче намагаючись показати свою неупередженість, наказав змінювати одяг щоразу, як того звинувачували чи захищали. 3. Подейкують, що в одній справі Клавдій навіть на таблиці записав, що підтримує тих, які говорили правду. Через усе це настільки втратив повагу, що його всюди почали відверто зневажати. Один чоловік перепрошував за свідка, якого той викликав із провінції, та довго відмовлявся негайно назвати причину відсутності, пояснюючи, що той не міг з’явитися, і врешті-решт після довгих розпитувань відповів: “Він помер. Думаю, що це поважна причина”. Інший, дякуючи імператорові за надану можливість захищати підсудного, докинув: “Хоча так завжди й робиться”. Від старших я навіть чув, що судові захисники настільки зловживали його терпінням, що коли він хотів зійти з крісла, не лише кликали його назад, але й затримували його, хапаючи за поділ тоги, або ж навіть за ноги. 4. І тому зовсім не дивно, що під час процесу якийсь суддя-грек вигукнув: “А ти й справді старий дурень!” Багато хто пам’ятає, як один римський вершник, неправдиво звинувачений недолугими недругами у розпусній поведінці щодо якоїсь жінки, бачачи, що за свідків проти нього прикликають блудниць, із такою злістю заверещав та пожбурив грифель і записнички, які тримав у руках, просто в лице Клавдію, що сильно подряпав йому щоку.

16. Займав також посаду цензора, на якій довго ніхто не був ще з часів цензорів Планка й Павла[500], одначе й тут не виявив адекватності та постійності в поведінці та практиці. Під час перегляду вершників без слова докору відпустив одного юнака, повного всіляких пороків, та сказав, що той має свого цензора, бо його батько стверджував, що зовсім задоволений сином. Іншому, що славився розпустою та перелюбом, тільки дорікнув, аби той був розважливішим чи обережнішим, додавши: “Навіщо мені знати, хто твоя подруга”. Коли ж, на благання близьких, стер помітку біля імені одного чоловіка, сказав: “Але нехай буде видно стерте”. 2. Одного знаменитого чоловіка з уряду грецької провінції, який, однак, не знав латини, викреслив не лише зі списку суддів, але й позбавив громадянства. Звітувати про своє життя дозволяв лише кожному особисто — власними зусиллями та без допомога адвоката. Догани[501] виносив багатьом, часто несподівано й без особливої на те причини, як-от коли хтось, не повідомивши його та не отримавши дозволу, покинув Італію, одному — за те, що він супроводжував царя по провінції, посилаючись на те, що колись навіть Рабірія Постума звинуватили у державній зраді, бо він супроводжував Птолемея до Александрії, аби отримати борг. 3. Намагався виносити догани також багатьом іншим, але через нехлюйство його виконавців та на його власний сором згодом виявлялося, що вони зовсім невинні. Адже ті, кого звинувачував у безженстві, бездітності чи бідності, виявлялися одруженими, батьками та заможними; якийсь чоловік, звинувачений у спробі вбити себе мечем, змушений був зняти одяг і показати своє неушкоджене тіло. 4. У час його консульства сталося навіть таке: наказав купити дорогу срібну колісницю майстрової роботи, виставлену на продаж у Сигіллярії[502] та порубати на шматки просто перед ним; одного дня видав двадцять едиктів, у тому