Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

числі один з них пропонував добре смолити бочки для винограду, аби врожай був кращим, а в іншому говорилося, що немає кращого засобу від зміїної отрути, як сік тисового дерева.

17. Військовий похід здійснив лише один, до того ж незначний[503]. Коли сенат призначив йому тріумфальні нагороди, він сприйняв цей титул як недостойний для імператорської честі, та, прагнучи почестей справжнього тріумфу, вирішив напасти на Британію, на яку ніхто не зазіхав ще з часів Юлія Цезаря — як найкращий засіб для цього. На той час Британія була неспокійною, оскільки не повертали втікачів[504]. 2. Коли відправився туди з Остії, через сильні північно-західні вітри заледве що двічі не втопився: перший раз це трапилося поблизу Лігурії, а другий — біля Стихадських островів[505]. Саме тому з Массилії перейшов по суші аж до Ґезоріака, не розпочавши жодної битви та не проливши й краплі крові, протягом кількох днів захопив частину острова[506], і через шість місяців після виходу повернувся знову до Рима, справивши тріумф з усіма почестями. 3. Прийти до міста подивитися на це видовище дозволив не лише керівникам провінцій, а навіть деяким вигнанцям. Окрім військової здобичі почепив на дахівку свого палатинського будинку, поряд із мирянським, ще й морський вінок — на знак того, що він переплив та начебто підкорив Океан[507]. За його колісницею їхала дружина Мессалина у покритому повозі, а також усі ті, хто в цій війні отримав тріумфальні нагороди. Усі решта йшли пішки у претекстах, а Марк Красс Фруґ їхав на прикрашеному коні й у туніці, обшитій пальмовим листям, бо таких почестей удостоївся уже вдруге.

18. Завжди самовіддано піклувався про постачання й благоустрій міста. Коли в Еміліяні[508] вибухнула жахлива пожежа, він дві ночі перебував у дирибіторії[509], а коли воїни та його власні раби не могли дати ради з вогнем, то викликав через магістрат простолюд з усіх довколишніх поселень на допомогу та, поставивши мішок із власними грошима, щедро віддячував кожному за працю. 2. Коли через велику посуху сталися перебої з продовольством, натовп затримав його посеред форуму й засипав прокляттями та закидав куснями хліба, так, що він заледве зумів утекти через чорний хід у палац на Палатині, — відтоді він вдавався до всіляких вигадок, аби забезпечити продовольство навіть на зимовий час. Купцям надав можливість твердого заробітку, взявши на себе витрати на випадок бурі, а також встановив значні пільги для тих, що займалися будуванням торгових кораблів.

19. Громадян позбавив закону Паппія Поппея[510], латинам[511] надав право квіритів[512], жінкам — право чотирьох дітей[513], і ці закони зберігають силу аж до сьогодні.

20. Здійснив зовсім не багато, але надзвичайно корисних та потрібних проектів: добудував водопровід, що розпочав Гай, налагодив відтік води з Фуцинського озера, влаштував порт в Остії, хоча й знав, що перший проект відкинув Август за наполегливими проханнями Марсів, а другий відхилив Божественний Юлій через складність виконання, дарма що багато над ним думав. По новозбудованих кам’яних арках Клавдієвого водопроводу підвів до міста свіжі й чисті потоки, з яких один звався Церульським, два інші — Куртським та Альбудігнійським, розділивши їх на багато живописних водосховищ. 2. Спустити Фуцинське озеро спонукала його надія слави, а також чимала корисливість: адже були такі, що зголосилися взяти витрати на себе в надії дістати осушені землі. Частково зрівнявши, частково прокопавши гору, провів канал довжиною у три милі: хоч безперервно працювало там триста тисяч людей, робота тривала протягом одинадцяти років. 3. Влаштував порт в Остії, провівши вали в море з одного й з другого боку, а посередині перед входом у глибокій воді поставив хвилеріз: щоб зробити його міцнішим, спочатку для основи затопив корабель[514], на якому привезли з Єгипту великий обеліск, укріпивши його стовпами, а на самому кінці поставив, на зразок александрійського Фароса, високу вежу, щоб світила уночі, вказуючи кораблям шлях.

21. Часто роздавав народові подачки. Численні та грандіозні театральні видовища влаштовував не лише у традиційний спосіб та на звиклих місцях, але й зовсім нові або давно забуті, а також у таких місцях, де ніхто до нього не робив. Ігри при посвяченні Помпеєвого театру, який він відновив після пожежі, відкривав із трибуни, що була на орхестрі, куди спустився після молебню у верхньому храмі[515] через ряди глядачів, що сиділи, поринувши у мовчанку. 2. Влаштовував також столітні ігри, прикрившись тим, що Август начебто провів їх задовго до того, як вони мали відбутися, хоча й сам у своїх оповідях пише, що Август відновив їх після довгої перерви, попередньо докладно вирахувавши часові проміжки між ними[516]. Тому й підняли на сміх слова вісника, коли той за звичаєм закликав народ на ігрища, яких ніхто ніколи не бачив й не побачить, оскільки були ще живі ті, хто бачив їх, а деякі з акторів, що виступали тоді, були задіяні й цього разу. Влаштовував ігри навіть у Ватикані[517], а в перервах між п’ятьма заїздами[518] розважав глядачів битвами з дикими звірами. 3. Великий цирк оздобив мармуровими перегородками й позолоченими воротами[519], які до того були з туфу й дерева, та призначив окремі місця для сенаторів, які зазвичай сиділи на видовищах разом з народом. Окрім перегонів на колісницях влаштовував троянські змагання й африканські звірячі лови, запросивши загін преторіанської кінноти з їх командирами-трибунами та навіть із самим префектом. Також запрошував фессалійських вершників, які ганяли по всьому цирку диких биків, а потім заскакували на них, знесилених, та валили на землю за роги. 4. Часто й у різних місцях влаштовував змагання гладіаторів: у таборі преторіанців — на святкування річниці свого приходу до влади, проте без боїв зі звірами та без додаткової пишності; у септах влаштував ігри за звичайним зразком, а іншого разу там же проводив короткі кількаденні позачергові змагання, назвавши їх “перекускою”[520], оскільки тоді, коли вперше проголосив про них, запрошував народ як на нашвидкуруч зготоване святкування. 5. У жодному іншому виді вистав не був таким розкутим та безпосереднім, так що навіть коли переможцям платили золоті, то, простягнувши лівицю, разом із юрбою відраховував їх вигуками та пальцями[521]. Нерідко, закликаючи та припрошуючи юрбу до веселощів, називав усіх “панами”, пересипаючи заклики холодними й натягнутими жартами, як-от коли просили, аби він відпустив гладіатора Колумба, то відповів, що зробить це, як тільки його зловлять. Іншого разу йому вдалося відповісти влучно й доречно: одному колісничому