Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

Я затримала подих, відчуваючи, як з кожним словом моя душа відпускає шматочки своїх найглибших секретів. Але, зрештою, я знайшла голос.

— Так. Я не Мілінда. — слова вирвалися з мене, мов важкий камінь, що покотилося по серцю.

Мовчання стало гострим і тяжким. Його руки на моєму тілі не рухалися, але я відчувала, як кожен його дотик поглинає мої думки, як він прагне зрозуміти.

— Вона загинула. Від падіння з коня. Так само, як і я загинула в своєму світі,— я зупинилася, замовчала. Ніби словами не можна було описати ту втрату, ту порожнечу. — Ми спали, коли почалася війна, бомба потрапила в наш будинок… Я загинула, а мій син… думаю, він вижив. А от чоловіка я так і не знайшла.

Я відчула, як Фредерік тремтить у мовчанні. Його пальці стискали мою руку, але він не порушував тишу.

— Я була щаслива. До болю щаслива. А вони прийшли… й за секунду зруйнували все.

Тишина стала гнітючою, коли я закінчила. Я знову розслабилася в його обіймах, наче вода, що розливається.

— А потім я прокинулася. В іншому світі. В іншому тілі. В день мого... нашого весілля. Без пам’яті. Але потім, через сни, все повернулося. І я згадала. Ось і вся історія.