Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

Розділ 30.

І знову мовчання. Мовчання, яке було глибшим за будь-які слова.

— А як тебе звали… там? — його голос був тепер ніжним, майже пошепки.

Я посміхнулася з гіркотою.

— Вікторія. Що в перекладі означає "перемога". І ось я й справді перемогла. Навіть смерть.

Фредерік тихо видихнув, і я відчула, як з його грудей виходить те, чого він не зміг сказати раніше. Це був не просто вигук — це було очищення.

— Вибач мене… За все. За мої слова, за мою недовіру. Я навіть уявити не міг, що душа з іншого світу може ось так перевтілитися. Я підозрював, але думав, що це… двійник. Що Мілінда знайшла когось схожого на себе.

— Цікаво, чим я себе видала? — я запитала, але в голосі була вже не та легкість, що раніше.

— Ти пахла… інакше.

Я підняла здивований погляд.

— Смачно. Неймовірно. Цей аромат переслідував мене навіть у снах. Усі інші запахи почали мене дратувати. Навіть… навіть ті, що я любив. Я дарував тій, кого раніше так кохав схожі парфуми, але вони не звучали на її шкірі так само.

Я підняла брови, розуміючи, до чого він веде.

— Переплетення доль — я підтвердила його думки, але на моїй вустах була все та ж гіркота. — Але чому ти не позбувся її?

Фредерік засміявся, але його сміх був поривчастим, немов полотно, що рветься на шматки.

— Чорт його знає. Мабуть, боявся, що забуду цей запах. І коли тебе не було поруч, воно мені не заважало. Але як тільки ти з’явилася, я став зависати на кожному твоєму русі, на кожній ноті цього запаху, і це стало моєю втратою. Я був наркоманом, і ти стала моїм єдиним допінгом.

— Це виглядає, як закоханість до безнадії. Як дурість. — я тихо посміхнулася, додаючи нотки іронії. Чекала, що він відреагує так само. Але він замовк.

Я перевернулася до нього лицем, мов шукаючи у його очах відгомін жарту, але побачила щось інше. Його погляд був зосереджений, глибокий і настільки серйозний, що я не змогла знайти слів.

— Фредеріку? — мої губи ворухнулися, але не видали звуку.

Мовчання між нами стало все більш напруженим, коли я з тривогою поглянула на нього.

— Тільки не кажи, що ти…

Це слово застрягло в горлі. Я не могла вимовити його. Воно не підходило. Воно не могло існувати поруч з ним.

— …дурень.

І, на моє здивування, його губи здригнулися від легкої посмішки, але він не відповів. Він просто погладив мої волосся, немов намагаючись знайти потрібні слова, але не зміг.

Я втягнула повітря, наче вириваючись з порожнечі між нами, і прошепотіла тихо:

— Вибач, але я не знаю, чи зможу когось полюбити ще, окрім… свого іншосвітнього чоловіка.

— Зможеш і це дуже просто довести.

Його слова лунали, як ніжний виклик, і в ту ж мить його губи торкнулися моїх. Це сталося так стрімко, що я майже не встигла зрозуміти, що відбувається. Мій розум ще шукав відповіді на питання, як все складеться, а він вже захопив мене в свою силу, мов потік, що неможливо зупинити. Спочатку його поцілунок був таким легким, ледь торкаючись, ніби він перевіряв, чи дозволяю я йому йти далі. Мені здалося, що це поцілунок, який не захоче нічого більше, ніж м’яке доторкання. Але щось у ньому змінилося.

Я відчула, як він поглибив дотик, якби хотів поглинути мене, захопити, зламати межу, яка ще залишалась між нами. Це вже не було ніжно. Тепер його губи були пристрасними, жадібними, глибокими, вони вимагали — відчайдушно, безжально, але в кожному русі звучала така безмежна ніжність, що я майже втрачала здатність дихати. Він обвивав мене, як вогонь, захоплюючи все більше і більше. Моя душа тремтіла, відчуваючи його потужну енергію.

Його руки, які спочатку обережно торкалися моїх плечей, тепер втратили контроль. Одна потяглася до мого волосся, пальці знову й знову впліталися в шовкові пасма, і я відчула, як його дотик запалює мене все більше. Інша рука міцно обвивала мою талію, якби намагаючись утримати мене, боячись, що я відштовхну його, але я не могла. Я не хотіла, щоб він відпускав. Мене поглинало це відчуття — солодке, шалене, заплутане в його руках і губах.

Я відчула, як моє тіло затремтіло, наче гілка під поривом вітру. Моє серце забилося швидше, його ритм вже став моїм, і я відчувала, як воно б'ється разом із його. Він був у кожному моєму вдиху, у кожному поштовху серця. Я ніби почала жити по-справжньому. Всі мої почуття зібралися в цьому єдиному моменті. Я відчула, що моє тіло й душа розцвітають під його теплом, що моє серце не просто живе, а жадає кохання, віддаючи все.

Він відірвався від мене, подивився в очі, і прошепотів, ледве ворушачи губи:

— Я хочу, щоб ти жила, кохала і була коханою, бо ти — сама неймовірна жінка, яку я коли-небудь зустрічав.

Його рука лагідно торкнулася мого обличчя, великий палець м'яко провів по ніжній шкірі щоки, а потім повільно опустився до губ. Його дотик був таким близьким, таким теплим, що я відчула, як у грудях розцвітає ніжне, ледь вловиме почуття. Здавалося, цей момент завис у повітрі, ніби тонка павутина, що виблискувала на сонці. Я затамувала подих. Але питання, що пекло мене зсередини, не могло чекати.

— Ти маєш якесь відношення до загибелі Мілінди? — моє запитання було схоже на тонкий клинок, що м’яко, але впевнено розрізав простір між нами.

Його очі спалахнули. Я вдивлялася в них, шукаючи найменший відтінок брехні, та його обличчя залишалося непроникним.

— Ні, ти що? — у його голосі не було ні тіні вагання. — Ми товаришували з дитинства. Наші стосунки завжди були близькими… але не такими, як хотіли наші батьки. Ми ділилися всім — в листах, у розмовах… Вона знала про мої почуття до іншої і розуміла мене, як ніхто інший. Але водночас? — я ледь схилила голову, закликаючи його продовжити.

Він потер перенісся, опустивши погляд на свої пальці.

— Вона була… вільною. І готова зробити все, щоб залишитися такою.

— Це ти про її план, так? Ти натякав на нього.

Він здригнувся, а потім повільно кивнув.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍