Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

— А мені не потрібно питати, — хрипло відповів чоловік. Очі його потемніли від почуття, що накотилося. — Ти вже дала мені дозвіл... на все.

Ці слова, сповнені чоловічої впевненості, відгукнулися в душі Олесі, луною розливаючись хвилею тремтіння по тілу. Усе, що було до цього — розмови, сумніви, відстані — розчинилося в одному погляді, в одній фразі: «На... Все...»

Вона нічого не відповіла за цю заяву. І не потрібно було. Максим відчував відгук її тіла. Бачив, як зіниці в блакитних очах Олесі розширилися від збудження. Слова зараз стали зайвими.

Чоловік міцно взяв її за руку і повів до ліфта. Вони почали цілуватися, щойно двері зачинилися, і не зупинилися навіть тоді, коли ліфт привіз їх на потрібний поверх.

Максим відірвався від Олесі тільки для того, щоб відчинити ключем двері. Щойно вони переступили поріг, він зачинив двері ногою і знову притягнув Олесю до себе. Його пальці жадібно досліджували її тіло, ковзаючи по спині, вниз до талії. Він почав розстібати її пуховик. Але терпіння його швидко закінчилося, і він просто зірвав його з її плечей, кинувши кудись убік. Вони рухалися наосліп, спотикаючись об власні кроки і розсипані речі. Олеся відповідала з тією ж пристрастю, її пальці зарилися в його волосся, тягнули, змушуючи його сильніше заглибити поцілунок.

Максим підхопив дівчину на руки, немов вона нічого не важила, і поніс у спальню. І опустив на ліжко, квапливо цілуючи її шию, вилиці, скроні, наче хотів запам'ятати смак її шкіри, вдихав її запах, який тепер був для нього найріднішим. Її пальці міцно трималися за його шию, серце шалено калатало. І хотілося, щоб ці солодкі тортури тривали ще й ще.

У цей момент пролунав гучний, вимогливий дзвінок у двері.

Максим завмер. Їхнє дихання було гучнішим, ніж цей проклятий дзвінок.

— Ігноруй, — прошепотіла Олеся, торкаючись губами його щоки й заглядаючи п'яними від збудження очима в його очі.

Але дзвінок повторився знову і знову, і цього разу зі ще більшою наполегливістю.

Чоловік вилаявся крізь зуби, відпустив Олесю, але затримав її руку у своїй.

— Нікуди не йди. Я швидко. Ти моя. Я тебе не відпущу, — вимовив він, дивлячись у її очі з такою рішучістю, що Олеся не змогла б сперечатися, навіть якби захотіла.

Максим розправив плечі, пішов до дверей і різко їх відчинив.

Відчинивши двері, він зі здивуванням побачив Потапа — п'яного в дим, із синьо-червоним фінгалом під оком, із валізою на причепі та кривою усмішкою на обличчі.

— Сюрприз! — вигукнув Потап, похитуючись.

Максим заплющив очі, стримуючи роздратування.

— Що тобі потрібно? — процідив він.

— Мені? Жити в тебе! — Потап ткнув пальцем у валізу і безпардонно проштовхнувся повз розлюченого господаря у квартиру. — Дружина вигнала. Ось, — він вказав пальцем на фінгал, немов той усе мав пояснити. — І Надька курво, якогось залицяльника у квартиру притягла. А я її, між іншим, оплачую! Тож... друже, я до тебе.