Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Розділ 25.

Максим повільно зачинив двері за Потапом, на мить затримавшись біля замка, щоб стримати лють, яка кипіла всередині. Глибоко вдихнувши, повернувся і зустрівся поглядом з Олесею, яка стояла біля дверей до спальні, все ще дещо розпатлана і збентежена. Її очі світилися веселим вогником, попри зруйнований інтимний момент.

— Ну, я... у тебе переночую? — невпевнено сказав Потап, кинувши погляд на двох і намагаючись зрозуміти, що саме він перервав. Він усе ще тримався за валізу, яка тепер здавалася неймовірно недоречною.

— Готель навпроти, — хрипло відповів Максим, роблячи крок до нього, але Олеся розсміялася, зупиняючи чоловіка.

— Та залиш його, — сказала вона, махнувши рукою. — Адже ми дорослі люди.

Максим скривився, але не зміг утриматися від усмішки, бачачи таку Олесю. Незвичайно милу, у прекрасному настрої й головне — у його домі. Він підійшов до неї, обійняв за талію і, нахилившись до її вуха, прошепотів:

— Запевняю тебе, Горобчику, ти ще пошкодуєш, що пожаліла цього нахабу.

Олеся легенько штовхнула його в бік, але не відсторонилася. Потап же, спостерігаючи за ними, вирішив, що потрібно якось розрядити ситуацію.

— Ну що, вип'ємо по келиху? За Різдво, за любов... — пробурмотів він, знімаючи куртку і плюхаючись на диван, немов це була його квартира.

Максим зціпив зуби, але пішов на кухню, щоб налити всім вина. У глибині душі він сподівався, що пара келихів понад те, що той уже встиг прийняти, відправить Потапа в царство сну, і вони з Олесею зможуть закінчити те, що почали.

Олеся присіла поруч із Потапом, щоб приховати своє хвилювання. Ситуація була настільки абсурдною, що вона ледь стримувала сміх. Максим повернувся з келихами та відкритою пляшкою червоного, передав її Потапу і, сівши поруч з Олесею, поклав руку їй на коліно, демонстративно показуючи, що вона — його.

— За любов, — весело проголосив Потап і одним махом випив до дна.

Максим кивнув, делікатно ковтнув вина і, повернувшись до Олесі, прошепотів так, щоб Потап не чув:

— Ми продовжимо з того моменту, на якому нас перервали. Це непорозуміння довго не триватиме. Вибач.

Олеся знову ледь стримала сміх, але в її очах читалося те саме, про що Максим мріяв уже понад дві доби: «Я чекаю.»

Минула година. Потап встиг розповісти про свої «великі» пригоди, поскаржитися на життя, на дружину і колишню коханку, і те, який несправедливий світ. Адже він їх утримував! Вони ні в чому не мали потреби!

 Максим слухав його абияк, дедалі більше втрачаючи терпіння. Він хотів одного — щоб Потап заткнувся і заснув. Він був упевнений, що поки сторонній свідок маячив на горизонті, Олеся не зможе достатньо розслабитися і віддатися почуттям.

— Усе, мені пора в душ, — нарешті позіхаючи, вимовив Потап довгоочікувану фразу і потягнув валізу за собою.

У Максима була гостьова кімната, в якій Потап кілька разів ночував, туди він і попрямував.

— Чудова ідея, — буркнув Максим і відразу повернувся до Олесі, щойно Потап зник за дверима.

— У нас є рівно... — він подивився на годинник, — десять хвилин.

— І що ти плануєш встигнути за десять хвилин? — прошепотіла вона, піддражнюючи його.

— Дати тобі зрозуміти, що ти моя, — відповів він усміхаючись і притискаючи її до себе.

Їхні губи знову злилися в поцілунку — цього разу пристрасть була ще сильнішою.

Чекати поки Потап вгамується і засне, на це в Максима вже не вистачило сили волі. Чоловік потягнув омріяну дівчину за руку в спальню, і йому було плювати на непроханого гостя. Для вірності він зачинив двері в спальню на замок. Він більше не хотів чекати.

Вони не говорили. Слова були зайвими. Їхні рухи були сповнені бажання і нетерпіння. Він повільно стягнув з неї кофту, цілував її шию, плечі, кожен вигин її тіла, ніби досліджував незвідану місцевість і намагався запам'ятати одразу й назавжди, які його дотики дають більший відгук. Його руки були гарячими, а дихання — переривчастим.

Олеся відповідала з тією ж пристрастю, не стримуючись. Вона відчувала, як тануть усі її сумніви, залишається тільки бажання — пекуче, нестримне, справжнє. Серце калатало так сильно, що здавалося, його стукіт було чути у всій квартирі. Кожен його поцілунок, кожен дотик розпалювали в ній нову пожежу, стираючи межі між розумом і почуттями.

Максим підняв її на руки з легкістю, ніби вона була невагомою, і поклав на ліжко, насунувшись над нею, і укладаючи її обличчя в капкан своїх сильних рук. Його погляд ковзнув її рисами — з такою глибиною і ніжністю, що в Олесі перехопило подих. У цю мить вона зрозуміла, що готова віддатися цьому всепоглинаючому тяжінню.

Їхні поцілунки ставали дедалі глибшими, рухи — дедалі відчайдушнішими, немов вони боялися втратити цю мить, якщо хоч на секунду сповільняться. Пальці Максима досліджували її тіло з трепетною наполегливістю, дедалі більше розпалюючи пристрасть.

Остання перепона з одягу відлетіла вбік. Це було схоже на бурю, яку вони стримували надто довго — бурю емоцій, бажань, накопичених почуттів. Вони тонули одне в одному, забуваючи про все на світі, розчиняючись у відчуттях, де не існувало нічого, окрім їхнього подиху, злиття сердець і невидимого зв'язку, що зв'язував їх міцніше за будь—які слова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍