Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

тьмяне світло в трубці свідчило, що збігло більше часу. Він струсонув

ліхтар і пішов далі. За кілька кроків стіни знову почали сповзатися, стеля —

також. Повноважний уявив, що перебуває всередині величезної лійки, що лежить

боком. Або наближається до найвужчого місця пісочного годинника. Стіни

тиснули, вужчали, у мозку пульсувало запитання: що він робитиме, коли буде

змушений повзти й зрештою впреться у вузьке горлечко? Він просуне голову й

застрягне? Навіки розділений надвоє, лишиться в божевільному лабіринті під

Ак-Шеїх? Світло вихопило круглий отвір. Він уже повз. Діра опинилася на рівні

його обличчя. Вона нагадувала слухове вікно в будинку Сєрова. Талавір

затиснув трубку в зубах і, як плавець, що надумав пірнати, засунув руки в лаз.

Звідти потягло свіжим повітрям. На його щастя, з іншого боку виявився простір.

Обдираючи плечі, він просунув тулуб, уперся руками в невидимі стіни й наче

стягнув із себе кам’яну діру. Шкіра на животі та стегнах кричала від болю.

Талавір важко звалився й подумав, що такими безпорадними й змученими

почуваються новонароджені. Ця думка його розсмішила.

Талавір іще трохи посидів, прислухаючись до простору. За колом світла

ліхтаря була непроглядна темрява. Десь неподалік почулося шкряботіння, немов

хтось точив залізні кігті об стіну. Спершу йому здалося, що це вибрики шепоту.

Але за поворотом він почув кроки, їх супроводжував той самий дзенькіт. Талавір

прискорився, потім на мить зупинився і прислухався. Темрява була порожньою, або той, хто його переслідував, зачаївся.

З якогось коридору долинуло виття, спершу слабке й повне відчаю, а далі

все голосніше, неначе хижак учув жертву. Лампа блимнула. Талавір побіг.

Тунель вивів у кругле приміщення. Туди сходилося кілька коридорів. Він

закрутив головою. Лампа почала вмирати, він ледь бачив на крок від себе. Йому

забракло повітря. Він відчув, як тіло розпадається, наче він знову опинився в

Шейх-Елі.

З одного тунелю долинув скрегіт. Лампа заблимала. Спершу уривчасто, як

у Медичному секторі на Матері Вітрів, а потім із більшими паузами. Світло.

Талавір намагався зорієнтуватися, у якому коридорі переслідувач. Темрява.

Йому здалося, що в середньому, і він кинувся в крайній. Світло. Тупіт став

гучнішим. За ним бігло величезне створіння. Талавір устиг побачити, що

коридор закінчувався кімнатою з двома дверима, а потім знову впала темрява.

Він потрусив ліхтар. У трубці ще літало кілька горошин гриба. У їхньому світлі

долоня здавалася синюшною, наче в мерця, а потім він відчув удар. Його

атакувала величезна залізна потвора. Талавір устромив ліхтар їй у пащу, намагаючись стримати натиск кігтів. Бекир мав рацію: джадал складався з

металевого брухту й лише обрисами нагадував людське тіло. Гострі уламки

хаотично формували зуби. Один із ротів, що роззявився на нозі потвори, вчепився Талавіру в коліно. Інший намагався вкусити за живіт. Талавір вирвав

ногу, штовхнув потвору в пах, відчув скрип власних суглобів, розвернувся і

загрюкав у найближчі двері. Вони були зачинені. Потвора стрибнула. Вага

джадала дозволила проломити деревину. Обоє вилетіли в сусіднє приміщення.

Приземлився лише Талавір. Приготувався до нападу. З роздертої шкіри

лилася кров, але джадал зник. А Талавір опинився ніби в глибокій могилі чи

склепі. Смерділо пліснявою, вогким камінням і сечею. Талавір спробував

підвестися і вперся плечима в земляну стелю, обмацав стіни й не виявив жодного

виходу. У скронях застукотіла кров.

— Тільки хлопчики бояться бути похованими заживо, — пробурмотів

Талавір і знову заходився стукати по стінах.

Не зрозуміло, як, але він опинився в ямі, у якій колись жила людина. На

рівні голови він знайшов ділянку, що звучала лункіше, ніж інші. Це була

фанерна дошка. Талавіру вдалося відчистити її від бруду й витягти. У стіні

утворилося невелике вікно, крізь яке до ями ввірвалося тьмяне світло. Після

годин у темряві Талавір не зразу оцінив побачене.

Біля стіни лежав старий матрац, коло нього стояла залізна миска із

зеленкуватою субстанцією. Формою вона нагадувала самсу. Якщо це й була їжа, то вона вже зогнила. Глиняні стіни вкривали дитячі малюнки, які повторювали

карти Мамая: Кара-Меркит і шатро демониці, дім Сєрова, хлопець, дівчинка та

лисиця на двох ногах, Золота Колиска та фігура в центрі чотирьох променів.

Між ними кожен сантиметр стін був заповнений цифрами, формулами та

кресленнями. Подекуди вони були намальовані вугіллям, але здебільшого

нашкрябані. Від стін тхнуло сечею. Талавір зрозумів, що мешканець ями саме

нею змивав попередні написи й формував поверхню під наступні.

Про школу Зорга ходило багато чуток. Талавір зловив себе на думці, що

ніколи по-справжньому в них не вірив. Навіть Руф вважала експерименти, які

начебто проводив доктор Зорг над своїми вихованцями, перебільшенням. Багато

хто з тих вихованців стали верхівкою Старших Братів. То хіба міг один із

засновників організації змусити дитину жити в таких умовах? Але Талавір був

упевнений: це кімната Мамая, де він жив до того, як став ученим та Богом

Спалахів. Так доктор Зорг кував його покору.

Талавір штовхнув стіну плечем. Після кількох ударів глина обвалилася. В

очі вдарило тьмяне світло. На якусь жахливу мить Талавір подумав, що

повернувся на Матір Вітрів. Але це була маленька кімната над ямою, з єдиними

дверима на протилежній стіні. Талавір ступив кілька кроків, обережно потягнув

за ручку й опинився в будинку Сєрова.

У передпокої панувала напівтемрява. Вікна були заклеєні газетами.

Смерділо гнилою їжею, спертим повітрям і помийницею. На підлозі валялися

гори сміття: стоси картону, мішки з пляшками, іржаві бляшанки з емблемами

Старших Братів. У нитках денного світла виблискували ледь помітні часточки

суєру. Мотлох не пропускав жодних звуків. Фільтр і генератор, до звуків яких

Талавір звик за час в Ак-Шеїх, мовчали. Стіл був захаращений брудними

мисками. На дні кожної копошилися величезні хробаки. У їхніх черевцях

пульсували темно-рожеві цяточки. Талавір нахилився ближче, щоб перевірити

здогад, і відсахнувся. Голова кожної личинки закінчувалася мініатюрним

дитячим личком.

На полиці коло столу він побачив якісь препарати.