Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

– Але… – почала мати, а потім просто сіла навпроти Єви, сховавши обличчя в руках. – Чи є інші варіанти?

– Так, лікар сказав, що потрібно буде шукати інші способи лікування, – відповіла Єва, намагаючись зберегти спокій. – Але я не знаю, скільки часу в мене залишилося.

Після цих слів кімната наповнилася тишою, і тільки годинник на стіні продовжував тихо тикати. Єва відчувала, як темрява огортає її, але в той же час намагалася знайти сили не зламатися.

– Мамо, тату, – сказала вона, знову піднявши голову. – Я хочу продовжити навчання. Це важливо для мене.

Батько, немов прокинувшись, відповів:

– Ми будемо поруч, ми вирішили переїхати в Київ, може тимчасово, а може і назавжди і незалежно від того, що трапиться. Якщо навчання робить тебе щасливою, ми підтримуватимемо це.

Єва відчула, як сльози знову наповнюють її очі, але тепер це були сльози вдячності. Вона знала, що не зможе подолати цю боротьбу на самоті, але мала всю підтримку, яка їй потрібна.

Наступні дні були важкими, але Єва вперто продовжувала навчання. Вона вчилася, спілкувалася з друзями і намагалася жити, незважаючи на труднощі. Але всередині вона усвідомлювала, що часом ця боротьба перетворюється на самотній тягар, який треба нести.

В один з вечорів, сидячи за столом, вона знову написала Алексу, намагаючись висловити свої почуття. Вона зізналася, як важко їй переживати всі зміни, і як вона потребує його підтримки.

– Мені потрібно, щоб ти був поруч, – писала вона. – Ти — єдина людина, яка може зрозуміти, що я відчуваю.

Вона натиснула «Відправити» і зітхнула. Єва знала, що попереду важкий шлях, але також відчувала, що не одна, адже з нею завжди були батьки, друзі та, звичайно, Алекс, чия підтримка була для неї невимовно важливою.

Коли настав останній день навчання перед літніми канікулами, університетська атмосфера була сповнена радості та очікування. Студенти готувалися відзначити цей момент, згадуючи про труднощі, які пережили протягом року, та мріяли про літні пригоди. Єва, яка переходила на третій курс, відчувала змішані емоції: з одного боку, вона була рада канікулам, але з іншого, думки про майбутнє тривожили її.

У її гуртожитку панувала святкова атмосфера. Коридори наповнилися сміхом і веселими розмовами. Друзі збиралися разом, ділилися планами на літо та фотографувалися, щоб зберегти спогади про цей важливий момент. Єва сиділа в своїй кімнаті, готуючи останні нотатки та згадуючи, скільки всього вона досягла за цей рік.

Коли вона пішла до їдальні до неї підійшов її сусід по гуртожитку, Андрій, хлопець, який був відомий своєю відвертістю. Він виглядав збудженим, його очі світилися.

– Єво! – покликав він. – Я хотів поговорити з тобою!

Єва, налаштувавшись на важливу розмову, кивнула і запитала:

– Що сталося, Андрію?

– Давай відійдемо?

Після того як вони опинились у коридорі Андрій зробив крок вперед, зібравшись з думками.

– Я не можу більше мовчати. Я справді до тебе щось відчуваю, – заявив він, нервово тереблячи рукою футболку. – Ти — неймовірна, і я б хотів, щоб ти стала моєю дівчиною.

Серце Єви забилося швидше. Вона не очікувала такого зізнання, і в її голові спалахнули думки. Що сказати? Вона не була готова. Але не давши їй часу відповісти, Андрій раптово нахилився вперед, намагаючись поцілувати її.

– Що ти робиш?! – вигукнула Єва, інстинктивно відштовхнувши його. У ту ж мить, адреналін наповнив її тіло, і вона відчула, як гнів зростає в грудях. Замість того щоб залишитися на місці, вона дала йому легкий дзвінкий ляпас, відчуваючи необхідність захистити свої межі.

Андрій зупинився, шокований, і навіть не спробував виправдатися, як тільки Єва, не гаючи часу, кинулася коридором, не звертаючи уваги на гомін і святковий настрій навколо. Серце її билося в ритмі тривоги, а думки металися.

– Чому це сталося? – думала вона. – Чому я так відреагувала?

Єва піднялася на верхній поверх, де знаходилася її кімната. Вона відчувала, як сльози заповнюють її очі, але не хотіла плакати. Коли вона нарешті зачинила двері за собою опустилася на ліжко, рвучко зітхнувши. Усе в ній стискалося від емоцій.

Її серце билося від емоцій, а думки металися в голові. Вона не знала, що на вулиці вже розгортається конфлікт.

Алекс, який щойно прибув з вокзалу та побачив цю сцену, наближався до Андрія, чия впевненість почала танути, як лід під сонцем.

–  Ти що за клоун? Що, не сподобалося? – нахабно запитав Андрій, намагаючись приховати свій страх. – Твоя дівчина з іншими хлопцями тусується, а ти що? Дивись відстраху вже сивим став.

Алекс, дивлячись в очі Андрія, відчував, як всередині його наростає гнів.

– Не говори так про неї, – рішуче заявив він, стоячи на своєму місці. – Вона моя дівчина, і ти не маєш права її ображати.

Андрій почав сміятися, його нахабство зростало.

– Яка ж вона жалюгідна! Не дивно, що ти її тримаєш на короткому повідку. Можливо, вона просто користується тобою, бо більше ніхто не хоче з нею мати справу, – сказав він з ухмілкою.

Алекс відчув, як його серце спалахнуло від гніву.

– Ти точно не знаєш, з ким зв’язався, – зупинив його Алекс, готовий до дії. – Я не дозволю тобі ображати Єву.

Андрій, розуміючи, що його слова можуть спровокувати бійку, вирішив не зупинятися. Він став ще зухвалішим.

– Чому ти взагалі за неї переживаєш? Вона ж хвора, може, це і добре, – нагло заявив він. – Я б не хотів втрачати час на когось, хто вже втратив все. Я просто хотів отримати лишні гроші, от халепа, але я програв. І тепер кишенька мого тата буде плакати.  

Це була остання крапля для Алекса. Він не міг залишити цю ситуацію без відповіді.

– Закрий рота! – крикнув він, наближаючись до Андрія. – Ти не знаєш, про що говориш.

Андрій, усвідомивши, що не може просто так відступити, вирішив накинутися на Алекса.

– О, а ти великий лицар? Готовий захищати свою крихітку? – зухвало запитав він, сміючись. – Можливо, з тобою просто цікаво, бо з нею – це не так вже й весело.