denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Не треба медсестру в неї просто клаустрофобія, от вона і знепритомніла, – схлипуючи, сказала дівчинка і її сестра поступово приходила в себе. Вожаті між собою перекинулись парою фраз і пішли заспокоювати іншу малечу.

– Гарна вистава вийшла, ви молодці, дівчата! – ледь чутно проговорила Аня, щоб ніхто цього не почув.

– Дякую! – голосно сказала дівчинка.

– За що це ти їм дякуєш? – в кімнату зазирнув вожатий.

– За те, що знайшли мою сестру, – гордо вимовила мала.

– Добре, але більше так не робіть! І збирайтеся вже на вечерю, ще кілька хвилин і підемо, – вимовив він і, нарешті пішов.

– Фух, пощастило, дівчата, ми маємо йти, будьте обережні і тримайтеся з натовпом, не залишайтесь на самоті, – дала настанови Женя і дівчата пішли до своєї кімнати де були Микита, Дмитро і непритомна Ніка.

– Боже, що з нею трапилося? – вигукнула Аня, побачивши непритомну Ніку і з синцями на руках і ногах.

– Не знаємо, ми знайшли її в саду, майже біля лісу, – сказав Дмитро. Дівчата знайшли свою аптечку, яку зібрали ще коли перший раз вийшли в село і ще дещо вони брали у Феофанія. Женя відкрила аптечку і подала Ані нашатирний спирт. Ніка на нього спершу не реагувала, і Микита заплакав, думаючи, що Ніка померла. Дмитро вивів його з кімнати.

– Так він видихався, – розчаровано сказала Женя, понюхавши повну баночку.

– Давай інший, – сказала Аня, і Женя, спершу сама понюхавши ватку змочену нашатирем і покривившись, передала її Ані. Ніка нарешті почала приходити в себе.

– Ніка, ну й налякала ти нас! – чесно сказала Аня. Ніка схопилась за голову від сильного болю. – Як ти себе почуваєш?

– Ой, погано! – вимовила Ніка і несподівано обійняла Аню і Женю. – Дякую вам, ви врятували мене.

– Ну взагалі-то це зробили не лише ми, тут всі постаралися, – сказала Аня, і в кімнату зайшли хлопці.

– Ніка, що з тобою трапилося? – стривожено запитав Микита, щойно побачивши Ніку, і кинувся її обіймати.

– Погане дещо зі мною трапилося, – Ніка підняла футболку, на її животі був напис кров’ю: «Поверніть мого брата!»

– Це та божевільна Віка? – припустив Марк.

– Так, вона, – погодилася Ніка.

– А синці теж вона? – запитав Микита.

– Так.

– А як це все трапилося? – запитав Дмитро.

– Так, розкажи, що вона з тобою зробила, – сказав Влад, і Ніка, скорчившись від болю, підвелася з ліжка.

– Вона вперше до мене прийшла два дні тому, мені було цікаво, що вона хоче від мене, вона розповідала мені про своє життя, свого брата, як вона була в дитбудинку, вона мене наче причарувала, бо я хотіла з нею спілкуватися, не дивлячись на те, що вона дух, а сьогодні вранці вона вивела мене в сад і намагалася затягти в ліс, говорячи те, що я маю знайти і повернути її брата, я намагалася їй протистояти, звідси й синці, а потім вона перетворилася на якогось жахливого монстра, це сталося так раптово, вона розірвала свою руку, звідти потекла кров і я знепритомніла, та я ще відчувала як вона щось виводить на моєму животі, а потім наче забуття, і ось я тут, – на одному диханні, тримаючись за голову, розказала Ніка. Микита весь аж зблід, він, мабуть, ще ніколи так не хвилювався.

– Так, нам потрібно йти до їдальні, бо почнуть шукати, – сказав Марк.

– Я залишусь із нею, – сказала Женя.

– Добре, ходімо швидше, – сказав Дмитро і всі пішли у їдальню.

– Чому? – запитала Ніка.

– Ти чого?

– Чому ти лишилась зі мною?

– Ми не могли лишити тебе саму, тобі погано, раптом знову Віка прийде чи вожаті щось погане задумають.

– Знаєш, усе своє життя я зверхньо ставилась до людей, намагалася бути крутою, могла образити дівчину чи використати симпатію якогось хлопця у власних цілях. Тому оточила себе жахливими та меркантильними людьми, які не здатні дружити чи любити, вони не знать, що таке підтримувати та допомагати. Майже всі мої, так звані, подруги егоїстки та меркантильні створіння, які дивляться, який у тебе телефон, як одягнений чи як ставиш себе перед іншими, а я дурна намагалася бути схожою на них. Я завжди намагалася бути крутою та самовпевненою Нікою, але ніколи не була доброю та щирою Веронікою. Пробач мені за ті слова, які я наговорила тобі.

– Я вже не ображаюсь, ти чого? Головне, що ти зрозуміла помилки та будеш рухатися у правильному напрямку.

Поки дівчата вели душевні розмови у їдальні висіла напруга. Діти не говорили та майже не їли.

– Чуєш, а чого всі мовчать? – запитав Марк у Дмитра.

– А я звідки знаю? Тут таке робиться, що і я не знаю що сказати.

– Так, ми тут багато чого виробляли, – сказав Марк.

– Це точно, якщо виберусь звідси, то до кінця життя не забуду цю місцину.

– Про що говорите? – запитав Микита, який підсів до хлопців.

– Та просто, а що? – сказав Дмитро.

– Я бачив, як медсестра зайшла до кухні, – сказав Микита.