Мелорі Бронд - (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

— Ні, ні, ні ….. - повторював я сам про себе, ходячи туди сюди. З руки пішла кров, але мені було байдуже. Я хотів поглянути у її безсоромні очі і почути, це на власні вуха. Я як ідіот її шукаю, а вона всі вихідні була з ним.

Коли вона піднялася, я не тямив себе від люті. Очі налилися кров'ю, перед очима стояла пелена. Побачивши мене, вона зблідла, стояла і дивилася на мою руку.

Тремтячими руками відкрила двері. А я не міг поворухнутися, свердлив її весь час  вбивчим поглядом.

— Що це в біса означає? – отямившись, я зловив її за руку в коридорі, - відповідай Мел, ти з ним, я тебе питаю? Весь цей час ти мене водила за ніс, а насправді була з Віктором?

 Я трусив її за плечі, а вона стояла, як безвольна лялька.

— Я сказав відповідай, погань? Це правда, чому ти мовчиш? Дивися мені в очі і скажи це?

Я несамовито кричав на неї, контролювати свої емоції вже не зміг. Стукнув кулаком в стіну, біля її голови.

— Говори, мать твою, інакше, я за себе не відповідаю.

Вона вся з жалася і обняла себе руками.

— Так, це правда. Ми з Віктором, давно пара і скоро одружуємося. Ти для мене був, тільки розвагою на стороні.

— Мовчи продажна шльондра, більше не слова, - я стиснув її шию і притиснув до стіни, - і як воно, трахатися з двома одночасно? Чого тобі не вистачало? Я тебе так кохав, а ти зруйнувала мене вщент, погань. Розтоптала мої почуття і викинула, як непотріб, награвшись вдосталь. Яка ж ти сука! 

Я стискав чимраз сильніше її горло, а вона стояла і не пручалася. Тільки ротом жадібно вдихала повітря.

— Як же я тебе ненавиджу, ти чуєш мене, Мел? Я тебе ненавиджу! Я думав ти світла чиста, як янгол. А ти виявилася ще гіршою, за всі бляді разом взяті. Яким я був сліпим і не розгледів твоє гниле нутро з самого початку. Чому? Чому я питаю, ти так жорстоко ранила моє серце? Ти вбила і зруйнувала в мені всю людяність.

Вона почала прикривати очі і обм'якла в мене в руках. Що я творю, від ярості яка кипіла в мені, я не контролював свої дії? Відпустив шию, добряче струсив і поплескав по обличчю.

— Живи тварь, смерть для тебе, це занадто легко. Живи, і на очі мені не потрапляй, інакше я за себе не відповідаю. Ще не вистачало, за таке сміття строк мотати.

Вона впала на підлогу, як тряпка, важко дихаючи з сльозами, які весь час текли по моїх руках, а я і не помітив.

— Там тобі і місце, на більше ти не заслуговуєш. Ненавиджу тебе, з цими словами, я вийшов, востаннє поглянувши на неї на підлозі.

В мені вирував один суцільний душевний біль і несамовита ненависть. Моє серце згоріло вщент, а попіл розвіяв вітер...

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно