Джеймс Хедлі Чейз - Це не моя справа

— Нетто, це Гаррі Бікс, — сказав я, підштовхуючи її вперед. — Потисни руку пілотові № 1 Повітряного корпусу армії США. І якщо він не завжди поводиться так, наче все життя проходив у модельних черевиках, то вибач йому — він щойно з джунглів.

Нетта вложила свою ручку в лапищу Бікса, осяяла його сліпучою усмішкою, від якої той аж заточився.

— Леді, що змушує вас зустрічатися з оцим негідником? — щиро здивувався він. — Хіба ви не знаєте, що в нього — дві дружини, вісімнадцятеро дітей і що йому світить десять років за розбійний напад?

Нетта, розсміявшись, кивнула.

— Саме тому він мені й подобається. Я й сама така дівчина.

— Боже мій! — вигукнув він. — Невже він і справді вам подобається? Чи ви полюєте за його грошима?

— Усього потроху, — сказала вона, вдаючи, ніби всерйоз замислилася над його питанням.

— Що ж, гадаю, за це слід випити. То як ви на те, щоби почати з віскі? Чи надаєте перевагу чомусь витонченішому?

— Віскі цілком підійде, — озвалася Нетта.

Бікс махнув рукою барменові та замовив два подвійні віскі. Тоді знову повернувся до Нетти.

— Де ви переховувалися увесь цей час? Я гадав, що знайомий з усіма пікантними дамочками в Лондоні.

— А я думала, що перезнайомилася з усіма цікавими американцями, — парирувала вона.

Бікс надув губи і штовхнув мене у ребра.

— Брате, тобі кінець! Тепер ти просто зобов’язаний піти й зламати собі ногу!

— Вона жартує, — сказав я. — У цієї дівчини кулька з морозива у тому місці, де має бути серце. Послухай-но: лише десять хвилин тому вона повідала мені, що всі пілоти американського Повітряного корпусу — повні нікчеми. Хіба ж не так, Нетто?

— Але тоді я ще не була знайома з Гаррі Біксом, — заперечила вона. — Тож забираю свої слова назад.

Бікс подався уперед.

— Ми — сіль землі, золотко, — пояснив він. — Принаймні так пишуть про нас у газетах, а там ніколи не дурять своїх читачів.

— Не надто дурять, — виправив його я.

Коли бармен подав нам віскі і відійшов за дальній кінець стійки, Бікс сказав:

— Отож, ви хочете прокататися зі мною, чи не так?

Нетта глянула на нього несподівано серйозно і кивнула.

— І довірятимете, якщо я допроваджу вас в Америку безпечно?

— Я довірятиму вам лише в літаку — і ніде більше, — додала вона.

Бікс зареготав.

— Послухай, а ця мала далеко не дурна! Гаряча штучка — саме для такого хлопця, як я. Леді, та ж я пожартував! Дами ще зроду не скаржилися на мене. Запитайте хоч у Стіва — він вам розкаже.

— Це правда, — підтвердив я. — Дами ніколи не скаржаться на нього — однак варто залишити його наодинці з дамою і... самі розумієте, що станеться.

— Ну ти й негідник... — почав було з обуренням Бікс.

— Ну й що з того, що вам не можна довіряти? — зауважила Нетта. — Все одно я не волатиму по допомогу!

— Справді? — очі Бікса широко розплющилися. — Це точно? — Він глянув на мене. — Однак третій завжди зайвий — і в даному разі це ти!

— Може б, ми перервали цю беззмістовну розмову і поговорили про справи? — наполіг я. — Тепер, коли ти познайомився з нею — візьмешся нам допомогти?

Бікс відпив своє віскі, зирнув на Нетту, потім — на мене.

— Гадаю, не зможу відмовити такій кралі, як вона, — підтвердив він. — Але це страшенний ризик.

— Облиш, — урвав його я. — Ти сам знаєш, що все доволі просто. Не слухай його, Нетто, він просто набиває собі ціну.

— Це справді ризиковано? — запитала Нетта, намагаючись перехопити погляд Бікса.

Якусь мить Бікс боровся зі спокусою виставити себе героєм, однак передумав.

— Та ні, — визнав він, сердито глипнувши на мене. — Щойно поставте пілотові завдання — і вважайте, що він уже виконав свою справу. Все достатньо просто. Зустрінемося біля загорожі аеропорту і зайдемо на територію разом. І навіть пропустимо по скляночці! Тоді я покажу вам свій літак, і ми під’їдемо на автобусі до місця посадки. Там нікого не буде, якщо ми дістанемося літака до чверть по десятій. Ви підніметеся на борт, і я покажу вам, де сховатися. Зліт — о десятій тридцять. Вже у Штатах на мене чекатиме авто. Усе, що вам треба буде зробити, це непомітно всістися на заднє сидіння. Я накину на вас свій речовий мішок та якийсь одяг, і ми полишимо аеропорт. Коли виїдемо звідти, ви зможете вільно дихати, і я висаджу вас там, де скажете.

Нетта хвильку розмірковувала.

— Невже все справді так просто?

— Саме так. Я робив це раніше — зроблю і зараз. Але попереджаю: я вимагаю від усіх пасажирів оплату — поцілунок!

— Від мене ти цього не дочекаєшся, — холодно озвавсь я. — Краще вже переплисти Атлантику, ніж пристати на такі умови.

— Мені також цього не треба, — поквапно погодився. Бікс. — Я не тебе мав на увазі, дурню!

Нетта посміхнулася йому.

— З цим труднощів не буде. Гадаю, умови цілком прийнятні.

Ми ще трохи пожартували, випили чимало віскі, а о восьмій десять Бікс сказав, що йому час іти.

— Тож зустрінемося перед огорожею аеропорту о двадцять першій сорок п’ять, — сказав він. — І вам нема чого непокоїтися. Справу буде залагоджено як слід.

Він подав Нетті руку.

— Побачимося, — промовив він, — і не забудьте про мене, якщо колись втомитеся від цього йолопа. Хотів би посісти його місце. Рудоволосі завжди знаходять відгук у моєму серці.

— Я пам’ятатиму про це, — пообіцяла Нетта, подивившись на нього довгим поглядом, від якого він, здається, навіть протверезів, а тоді посміхнулася.

— Чим довше я залишатимуся з вами, — провадила вона далі, — тим більше змінюватиму думку про цього йолопа, хоча насправді він хороший — якщо не брати до уваги його манери за столом.

— А я принаймні привчений ходити надвір!

І він полетів, неначе вже перебував у повітрі.

Щойно за ним зачинилися двері, як Нетта втратила всю свою життєрадісність і з тривогою глянула на мене.

— Ти впевнений, що все справді гаразд? —