Мігель де Карріон - Грішниці. Сфінкс

її сестра Вікторія, яка пообіцяла взяти на себе виховання дітей, якщо Хосе Ігнасіо відмовиться од них. Тереса знову відвела синів до школи і стала чекати. Через два дні одержала коротеньку записочку від тої жінки, яка повідомляла, що вони з чоловіком беруться виховувати Родольфо і Армандо. Тереса не помилилась, коли, вперше побачивши Вікторію, подумала, що вона в житті багато любила і страждала, — навіть по обличчю було видно, що то людина з великим серцем. Але смілива пропозиція Вікторії, що на якийсь час підбадьорила її, невдовзі стала здаватись їй образливою і ганебною. Цілий день вона мучилася в самотині — адже не мала в тому домі жодної знайомої людини — і весь час поривалася до телефону сказати Вікторії, що відхиляє її пропозицію. Одначе повідомлення Ріголетто враз звільнило її від болісної непевності. Не тямлячи себе, вона машинально одяглась і, взявши на площі екіпаж, поїхала до Флорінди.

Ледве переступивши поріг, Тереса відчула, що тут відбувається трагедія, і враз забула про свої турботи. Ліліна конала в порожній квартирі, звідки витягли й продали все, крім ліжка хворої та маленької консолі, на якій перед образом святого Роке завжди горіла лампадка. На розхитаних стільцях і порожніх ящиках понуро сиділи в зажурі мовчазні, як статуї, сусідки. Флорінда, уздрівши Тересу, схопилася з стільця, на якому сиділа в головах ліжка, і кинулась їй на шию, голосячи, мов божевільна. Потім, нервово стискаючи руку Тереси, потягла її до хворої.

— То він, мерзотник, убив її! — хрипко вигукувала вона. — Занапастив дочку, мою бідолашну донечку! Вона не знесла удару!.. Бачите, що наробив той душогуб!.. — І показала на бліде, мов у мерця, обличчя дівчинки, з сухими губами та напівзаплющеними запалими очима.

Хвора не поворухнулась, але уста її гірко викривились: вона чула страшні материні слова.

— Тепер їй трохи краще, — казала мати, яка все ще не могла повірити, що дочка помирає.— Вона вже не кашляє і кровотеча припинилась. Але тепер я бачу, що лікарі дурні. Оті кляті уколи, що вони їй роблять, погублять її… Ех, якби я була з самого початку покликала знахаря!..

— А знахар що каже?

— Те саме! Каже, що не хвороба, а лікарі вбивають дівчинку… Каже, що він вилікує її, якщо я дам триста песо, бо цілюще зілля дуже дороге.

Тереса замислилась. Побачила серед жінок Аніту і привітно кивнула їй головою. Дівчина була в яскравій шовковій сукні з низьким викотом і такій короткій, що виднілися голі литки. Почувши про обіцянку знахаря, Аніта підвелась і підійшла до Тереси та Флорінди.

— А він справді зможе вилікувати її?

— Так, моя люба! Але ж триста песо! Мені не зібрати їх, хоч би я й спродала все до ниточки…

Тереса нічого не казала. Думала, насупивши брови й міцно стуливши уста. Раптом вона підвела голову і промовила серйозно:

— Я розумію вас, Флоріндо, бо на вашому місці й сама повірила б навіть у чорта. Але не впадайте в розпач і спробуйте ще й цей засіб, щоб урятувати дочку. Зараз же йдіть до того чоловіка й скажіть, що ви згодні.

— А триста песо? — недовірливо спитала Флорінда.

— Я дам їх!

Тереса проказала ці слова просто, не надаючи їм особливого значення, і, вирвавшись од бідної жінки, яка з сльозами на очах цілувала їй руки, вибігла на вулицю; слідом за нею кинулась і Аніта.

— Зажди! Підемо разом, якщо ти додому. Моя стара зранку сама. Певне, лютує, як диявол.

Коли вони зручно вмостилися в екіпажі, наче дві добрі подруги, що після втішної прогулянки вертаються додому, Аніта знову заговорила перша.

— Сестро, чи ти подумала про те, що пообіцяла Флорінді? Де дістанеш такі гроші?

— Десь знайду, — коротко відказала Тереса.

Аніта скептично посміхнулась і замовкла. Тереса думала і, здавалося, теж не хотіла розмовляти. Так минуло кілька хвилин. Раптом екіпаж, що саме перетинав вулицю, зупинився, пропускаючи трамвай. Тут Аніта побачила знайомого чоловіка, який простував вулицею з великим шкіряним портфелем, і тихо сказала подрузі:

— Давай витягнемо в нього хоч трохи грошенят для Флорінди. Сама побачиш, який він негідник. — І покликала: — Хенаро! Хенаро!

Чоловік підійшов до екіпажа, знаком звелівши візникові почекати.

— Привіт, кицю! — сказав дівчині і, озирнувшись навкруги, потягнувся до неї, намагаючись ухопити за носа. — Ти що тут робиш?

— Їду до хворої, мій півнику, тому й покликала тебе. Дай п'ять песо. Потрібні для благодійності.

— Ого! Чималенькі робиш подаяння, дівчинко. Але цього разу переб'єшся — не маю дрібних грошей…

Він став на приступку екіпажа і наблизив гладке червоне обличчя до жінок, які мимоволі відсунулись. Аніта, скориставшись моментом, коли її приятель з цікавістю розглядав Тересу, засунула руку в кишеню його жилета, витягла звідти гаманець і спокійнісінько розкрила. Коли той схаменувся, було вже пізно — дівчина тримала в руках золоту монетку.

— Це нам конче потрібно, красунчику. Не для мене, а для хворої. Візьми свої гроші.

Вона віддала гаманець, залишивши собі монетку. Чоловік силувано засміявся.

— Он ти як? Ну то знай: коли зустрінемось іншим разом, я не заплачу тобі жодного сентаво. Попереджаю.

Аніта глузливо знизала плечима.

— Добре, мій любчику. Сам знаєш, я дівчина покірлива.

Чоловік дурнувато хихикнув.

— А ця, — раптом кивнув він на Тересу, — також їде туди?

Тереса образилась, але навіть оком не змигнула. Розгнівана Аніта сама відповіла нахабі.

— Не верзи дурниць, хлопче! Треба навчитись розрізняти людей… Ану злазь, бо ми поспішаємо!

Вона зіштовхнула надокучливого добродія з приступки й звеліла візникові їхати далі. Обернулась і, побачивши, що Хенаро ще й досі стоїть на місці, голосно зареготала.

— От мурло! Але ми таки видурили в нього п'ять