Мігель де Карріон - Грішниці. Сфінкс

Ріголетто поблід і мовчав, відчуваючи, як шалено стукотить у грудях серце. Йому стало боляче, аж у голові запаморочилось од Тересиних слів. А вона вже говорила про байдужих до своєї честі жінок.

— Вони такі, бо бачать у чоловікові тільки добродія, який їх годує… Може, це й прикро, але я не з того тіста… — Вона нараз зупинилась, подумавши, що сказала зайве, і почервоніла. Тоді щиро усміхнулась і, немовби вибачаючись, додала: — Та, мабуть, гріх не в цьому, а в чомусь іншому, правда ж? Щодо мене, то я ніколи не стану лицеміркою.

Коли в будинку на вулиці Віртудес, де спочатку так погано зустріли Тересу, стало відомо про втечу Рохеліо, всі ті нещасні люди пройнялися симпатією та співчуттям до бідолашної жінки і в один голос гудили підлого зрадника. Сентиментальні блудниці жаліли покинуту матір і двох розумних та показних хлопчиків, яких усі вважали за близнят. В кімнату до Тереси часто заглядали сусіди, балакали про різні дрібниці, щоб розважити її,— немов приходили втішити в горі сім'ю небіжчика. Тереса невдовзі пересвідчилась, що в світі грішниць більше щирості, аніж серед доброчесних. Її благородна допомога дружині та дочці Рохеліо скоро стала прикладом для наслідування серед жінок у будинку. Аніта з матір'ю часто сиділи вечорами коло Ліліни, приносили Флорінді гроші та гостинці. Навіть Карлота переслала з тюрми п'ять песо, щоб Тереса передала їх Флорінді. Лихо спіткало бідну дівчину десь через місяць після втечі Рохеліо і потрясло весь будинок. Одного вечора, коли вона сиділа в кафе з Асукітою, туди ввірвалась поліція, щоб схопити гультяя: його звинувачували в крадіжці коштовностей у однієї з коханок. Асукіта шалено опирався, відбиваючись ногами та кусаючись, поки один з поліцаїв не оглушив його палицею. Побачивши, що коханий упав із закривавленим чолом, Карлота подумала, що він мертвий, і одразу перетворилась на левицю. П'ять чоловік марно силкувалися вдержати її. Знавісніла від люті жінка схопила зі столу ніж і вдарила ним в обличчя поліцая, який зле повівся з її коханим. На її біду, ніж глибоко зайшов у поліцаєву щоку, це витлумачили як замах на представника влади, і Карлота опинилася за ґратами. Що ж до Асукіти, то він помирився з жінкою, котра звинуватила його в крадіжці, і невдовзі перейшов жити до неї. Лише час від часу навідувався у в'язницю, приносячи Карлоті дрібні грошенята. Одного разу дав їй п'ять песо, і вона переслала їх для дружини Рохеліо. Вона, як і всі жінки в будинку, не полюбляла Тересиного коханця, котрого тут вважали чванькуватим і дурним. Тим-то й почали шанувати скривджену ним коханку, яку раніше зневажали саме через нього.

— Не крийся, ти жалкуєш за ним, сестро, — якось сказала Тересі Аніта. — Адже довго жила з ним, і він батько твоїх дітей. Але він зганьбив себе, тягаючись хтозна з ким і вдаючи святого.

Тересу ображали грубі слова нескромної Аніти, і вона не мала ніякої охоти слухати все нові й нові теревені про давні зради Рохеліо, що пронизували їй серце, немов отруєні стріли. Проте сиділа мовчки і лише час від часу, скрушно хитаючи головою, глухо бурмотіла:

— Яка ганьба!.. Який бруд!.. Аж не віриться! Вона не відчувала й не могла відчувати ревнощів після тих відвертих розповідей, які розкрили їй очі. Що для неї Кармела, Обдулія або ота сухотна іспаночка, коли зради рахувалися десятками, а може, й сотнями! Відчувала тільки зневагу до себе і до всіх романтичних дурниць, що ними так довго себе обдурювала.

Згодом, розмовляючи з Ріголетто, вона говорила про життя з такою гіркотою, неначе була вже хтозна-яка стара.

— Я все так само дотримуюся своєї думки, що народилась або надто рано, або надто пізно, — казала вона. — Я не вдавала з себе доброчесну, як чинять інші жінки, але й не ганьбила себе перед усім світом…

Того дня, коли вона мала переселитись у квартиру на вулиці Вільєгас, Тереса встала рано-вранці і разом з Домінгою заходилась пакувати речі, які хотіла взяти з собою. Виймаючи з шафи одяг, згадала вітряну й дощову ніч, коли вона приїхала сюди, і те прикре враження, яке справив на неї будинок. Нараз здригнулася, подумавши про те, що Рохеліо вже тоді обманював її і що, мабуть, на вокзал він спізнився, бо гуляв того вечора з жінкою, з якою втік. Знала від Аніти, що вони мандрують по країні з трупою акторів і що нова коханка годує та одягає Рохеліо. В Тереси тремтіли руки, коли вона дбайливо згортала сукню і вкладала її у валізу. Яка далека була тепер та ніч і як змінилась її душа після останньої життєвої катастрофи!..

О другій годині, коли вона вже зібралась іти, з'явився Ріголетто. Тереса була в світлій блузці, блакитній спідниці й простому крислатому сомбреро, що личило їй куди більше, аніж модні в той час вигадливі капелюшки. Ріголетто нишком позирав на неї, милуючись її красою та елегантністю. Вони разом вийшли на вулицю і зупинились перед машиною, що чекала з відчиненими дверцятами. Потиснули одне одному руки. Тереса була смутна, але трималася спокійно. Уже сидячи в машині, яка мала одвезти її до школи, щоб забрати синів, вона дала Ріголетто останні настанови:

— Ради бога, Еміліо, кожного дня навідуйтесь до Ліліни. Якщо станеться якась біда, одразу ж зателефонуйте — я приїду. Номер ви знаєте.

Ріголетто кивнув головою і благально спитав:

— Тільки по телефону? А особисто — ні?

Тереса лагідно усміхнулась і, трохи повагавшись, відказала:

— Ні, краще не приходьте, Еміліо. Самі знаєте, чому я прошу про це…

Машина рушила, але горбань устиг побачити, як по щоках жінки, що так мужньо трималася до останньої хвилини, побігли сльози. Ті сльози глибоко вразили Ріголетто — адже він ніколи не бачив, щоб Тереса плакала.

Вірний друг сумлінно виконав Тересине прохання і подзвонив їй тільки тоді, коли лікар сказав, що надії більше немає. На щастя, Тереса напередодні закінчила свої справи і вже збиралась повернутися на вулицю Віртудес. На побачення приїхала не зовиця, а