Яцек Денель - Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя

Тези Хункери були сприйняті з певною недовірою, щоб не сказати — з обуренням. У січні 2009 року у «Prado» визнали, що інший канонічний твір Ґойї, «Колос», насправді створений не ним, а, можливо, Асенсіо Хулією чи іншим епігоном художника. Отже, ймовірно також, що ми також дочекаємося атрибуції «Чорних картин».

На ймовірний багаторічний гомосексуальний роман Ґойї з Сапатером звернула увагу Натача Сесенья у своїй праці «Goya у Las Mujeres», але це помітно неозброєним оком після прочитання листів художника, редаґованих і перекладених Сарою Симмонс («Goya. А Life in Letters»). Чимало інформації я отримав також із біографій Ґойї Івена С. Коннела і Роберта Г’юза, з чудової книжки Джулії Блекберн «Old Man Goya», в якій розповідається про останні роки письменника, а також із ґрунтовного каталогу виставки в нью-йоркській Frick Collection, «Goya’s Last Works».

Уважні читачі можуть звернути увагу на розбіжності між тим, що іноді написано на екфразах чергових картин, і тим, що бачать на репродукціях. Це випливає з перемальовок і переробок, яких зазнавали «Чорні картини» — частина з них (наприклад, замальована сильна ерекція Сатурна чи обрізання широкої смуги порожнього простору за спиною «послужниці» в «Шабаші», що її видно ще на ранніх фотографіях Хуана Лауренте із зображенням фресок на стінах будинку) є справою рук Сальвадора Мартінеса Кубельса, котрий переносив на полотно, відновлював, а водночас переробляв усі фрески з Дому Глухого. Інші фраґменти (як, наприклад, роги над «Читачами» чи жалобна версія «Леокадії») могли бути перемальовані ще автором творів. Він також насправді створив банальні, ідилічні картинки, які зникли під шаром приголомшливих сцен, відомих нам нині як «Чорні картини».

На завершення хочу подякувати Губертові Корпису і Пйотрові Тарчинському за допомогу в перекладі фраґменту «Пророцтва Піренеїв», а також висловити особливу подяку працівникам Ledig House у Omi Arts Center, NY, завдяки люб’язному ставленню яких мені вдалося протягом місяця написати майже половину «Сатурна» в умовах, що їх би я міг побажати кожному письменникові.

Яцек Денель

Діапазон творчих інтересів геніального іспанського художника Франсиско Ґойї (1746–1828) був неймовірно широким, адже його пензлю належать і парадні портрети іспанських аристократів, і складні алегоричні композиції, і драматичні картини, присвячені подіям франко-іспанської війни, і сцени з народного життя, і релігійні розписи. До історії ґравюри він увійшов як сміливий експериментатор і автор, в арсеналі якого трагедія і сатира, іронія і смуток. Мистецтвознавці різних країн присвячують йому наукові праці, вивчають новаторські технічні особливості його шедеврів, проникають у глибини їх змісту і витоки сюжетів, уточнюють датування, іноді навіть сперечаються щодо авторства деяких творів.

Загадкова, суперечлива особистість Ґойї є напрочуд манливою для письменників. Одні вивчають насичену подіями біографію майстра на складному тлі політичного і культурного життя Іспанії, інші занурюються у тонкощі психології, шукаючи в особистих переживаннях художника витоки його тем і сюжетів. Ґойя у романі Яцека Денеля — літературний персонаж, створений уявою письменника. Не всі факти, про які йдеться у романі, сьогодні однозначно визнаються науковцями, але автор достовірно передає ту атмосферу, в якій жив художник і яка, звісно, вплинула на його незвичайні твори.

Дві особливості відрізняють Ґойю від інших художників. Перша пов’язана із жорсткими законами, притаманними становому суспільству. Той, кому вдається піднятися його щаблями, мусить викреслити зі свого життя все, що пов’язує його з минулим. Коли людина стає придворним художником, спілкується з першими особами королівства, вона має вести відповідне життя і в жодному разі не зображувати зі співчуттям і розумінням сцени з життя простолюдинів, як це робив Ґойя. Друга особливість полягає у тому, що авторська ґравюра розвивається тільки у країнах, де існує певна свобода творчості й художній ринок. В Іспанії на межі XVIII і XIX ст. такої свободи не було, проте офорти Ґойї стали чи не найвідомішими шедеврами класичної графіки. Саме в них, як і в «Чорних картинах», що були створені для себе, без урахування смаків замовника, двору, церкви та навіть без остраху перед інквізицією, художник вільно й потужно висловив свій біль, жах, свої сподівання.

Серед мистецьких скарбів, що належать музеям України, важливе місце посідають дві найвідоміші графічні серії Ґойї: «Капричос» і «Жахи війни», що зберігаються в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (Київ). Музей придбав їх у 1941 р. у відомого українського живописця М. Шаронова. Офорти з цих серій і обрані ілюстраціями до першого видання роману Яцека Денеля в Україні.

Славетний іспанський художник Франсиско Ґойя-і-Лусіентес народився 30 березня 1746 р. в невеликому й небагатому селі Фуендетодосі, де його мати, дочка збіднілого дворянина, отримала в спадок невелику ділянку землі. Іспанські дворяни не мали права займатися ремеслом і обробляти землю, маєток не давав суттєвого доходу, тому раннє дитинство художника було напівголодне. Близько 1760 р. злидні змусили батьків відмовитися від дворянського титулу, щоб голова родини міг повернувся до свого фаху — позолотника. Тоді родина переїхала до міста Сараґоси, де Франсиско розпочав свою художню освіту.

У 1763 р. Ґойя приїхав до Мадрида і став учнем успішного живописця Франсиско Байеу (1734–1795), який відтак покровительствував молодому художникові. Шлюб із сестрою Байеу Хосефою (?—1812) значно підвищив статус Ґойї. Подружжя прожило разом 39 років.

Джерела розходяться щодо того, скільки дітей народилося в них, — називають 12, 18, і 22, але до хрещення дожили тільки п’ять, а до повноліття єдиний — Франсиско Хав’єр Педро (1784–1854), який згодом також став художником.

Після поїздки до Італії і недовгої, але успішної роботи в Сараґосі Ґойя у 1773 р. повертається до Мадрида. Блискуча кар’єра вчителя (Байеу на той час — придворний художник короля Карла III і професор Королівської академії) допомогла Ґойї розпочати і свій тріумфальний шлях у мистецтві. Згодом він почав працювати над картонами для королівської ґобеленної мануфактури, які принесли художникові перший успіх у столиці. У цих світлих і радісних ескізах він одним із перших в Іспанії звернувся до зображення вуличних і мисливських сценок, народних забав та свят. Але справжню славу принесли Ґойї портрети. Серед його замовників було чимало представників вищої іспанської аристократії.

Безумовно, в іспанському мистецтві кінця