Марина та Сергій Дяченко - Відьомська доба

під широкі сідниці Томи з Альтиці. У товстуна ясний розум і залізна хватка. Сьогодні він увійде в альянс з рідненським куратором. І першим кине в Клавдія свій камінь.

Тома говорив стисло, але емоційно.

Так, становище в Альтиці залишає бажати кращого — однак виною тому не раптова агресивність відьом, а останній наказ з Віжни. Альтиця — землеробський округ, де традиційно багато осілих недіючих відьом; суворі заходи Великого Інквізитора — пачка дріжджів у нужнику… Погань полізла з усіх щілин; відьми, які тихо жили без офіційного обліку, але під наглядом, кинулися хто куди, бо за наказом Великого Інквізиція в Альтиці була змушена заповнити ними всі в’язниці округу. Звідси паніка і дестабілізація, звідси трагедії на кшталт тієї, коли тринадцятирічна дівчинка, ініційована своєю вчителькою математики, намалювала зубною пастою смок-знак на щоці сплячого брата…

Доповідач витримав паузу. За інших обставин такий випадок свідчив би проти нього, тепер він демонстрував його правоту.

Скорботно похилив свою важку голову. Він, загалом, закінчив. Ситуацію в окрузі вдалося стабілізувати — тільки тому, що він дозволив собі відійти від беззастережного виконання останнього наказу. Тепер він готовий відповісти за самочинність і непокору; дехто волів би швидше знищити свій округ, аніж відступитися від інструкції згори. Все; він чекає на запитання.

Клавдій усю промову просидів з нерухомим доброзичливим обличчям. Тепер він запропонував товариству одну зі своїх найчарівніших посмішок:

— Панове, можливо, краще нехай висловляться усі. А питання ставити комплексно.

Тома знизав плечима й обережно сів. Кожний рух його був украй обережним; відчайдушними, мужніми та непередбачуваними були тільки його слова і вчинки.

Промова куратора Корди була неквапна, неконкректна і переповнена натяками на недалекоглядне керівництво з Віжни та млявими скаргами на відьом, які й справді надзвичайно агресивні. Промова Юриця зійшла на звіт про заходи, вжиті ним на новій посаді, що було нічим іншим, як ретельним викорінюванням усього, насадженого попередником; Клавдій жмакав під столом пачку цигарок. Юриць талановитий — звідки в ньому ця дріб’язковість? Ще двадцять хвилин — і перерва. Перекур…

Промова Антора, куратора з Еґре, обернулася випадом проти Томи. З емоційної його промови еґрянин чітко виділив убивчий, на його думку, факт: численність «неаґресивних» відьом, які «не на обліку, але під наглядом». Одне це може бути приводом для звільнення з посади за професійну непридатність; у голосі Антора бринів метал. Клавдій примружив очі. Сонячний промінь на білому столі — мов на операції… Формально Антор має рацію; однак НАСПРАВДІ правота, звісно, за Томою. Методи, які спрацьовують у великих містах, не ефективні посеред розкиданих полями хуторів і містечок…

Він позирнув на аркуш у напіввисуненій шухляді стола. Останні дані з округів — отримані не від кураторів, а від шпигунів. Найстабільніший — Альтиця. Ще вчора був Еґре. А найне…

Він торкнувся скроні.

…Одниця. І становище гіршає. Намісник Одниці надіслав Мавину офіційний запит…

Антор закінчив і впав на стілець. Йому була властива деяка недбалість в рухах і одязі, але не в справах. На Антора Клавдій міг покластись.

Тома, ужалений Антором, жовчно посміхався великим м’яким ротом і жадав реваншу. Нервував. Надто багато було поставлено на карту — можна і випастіти з крісла, під гарячу руку.

Всі дивилися на Танаса. Чекали переконливого слова. Танас мовчав.

Чим ми займаємось… Акробатичний етюд на високому кріслі. Когось підсаджу, когось підсиджу. Яка гидота.

Він саме зібрався оголосити перерву, коли звівся неквапний, вічно заглиблений у себе куратор Бернста, блідий і відчужений.

Відьми називали Викола — «залізна зміюка». Він і був таким — дожене і розчавить. Без жалю, мимохідь…

Клавдій не любив його. Саме за цю відчуженість. Не розумів, як Інквізитор може бути байдужим.

— Панове… — таким-от, позбавленим будь-яких емоцій голосом, Викол розмовляє зі своїми відьмами. — Наказом про надзвичайні заходи стосовно всіх категорій відьом… я був роздратований не менш, аніж колеґа Тома…

Викол обвів присутніх важким поглядом.

— …Тепер я змушений визнати — навіть того, що запропонував нам Великий Інквізитор, замало. Ми стоїмо на краю безодні… і намагаємося не дивитися під ноги.

Запала тиша. І в ній — непристойно голосне зітхання.

Ніхто не обернув голови одразу. Хто повільно порахував до п’яти, хто до семи — і лише тоді дозволили собі поглянути на Федору Птах, другого куратора Одниці, колишню коханку Клавдія Старжа.

Лише Клавдій не зводив погляду з верхнього ґудзика на піджаку Викола.

— Зміни в поведінці відьом неможливо пояснити ні поганою погодою, ні важкими часами, ні чиїмось помилками; я сподіваюсь, Великий Інквізитор далекоглядніший од нас усіх. Що він має власний погляд на це…

Клавдій нарешті подивився на Федору. Та погладшала; кажуть, зі смутку більшість жінок починає багато їсти.

Повнота була їй до лиця.

Про що він думає?! Це і є його «власний погляд»?!

У красивих очах Федори — геть некрасива паніка.

«Ти ж усе розумієш?..»

— Ви будете сміятися, — буденно сказав Клав. — Але ми, вочевидь, зробилися свідками пришестя відьми-матки.

* * *

У стодолі пахло сіном, землею і вологою деревиною.

Дах її позіхав шпарами і щілинами, в які гострим промінням вривалося місячне світло.

Ні, це не стеля. Зоряне небо…

Івга бігла просто в небо, не бачила нічого, крім його темного тла, але жодного разу не спотикнулась. Ноги самі несли її.

Голки променів у небі. Голка в її руці.

Коло вогнів. Потьмарення.

Люди, сріблясті тіні, пришпилені до неба — за серце. Ширяють, не обтяжені цвяшком у грудях; сльози в очах… Ні, людей немає, лише зорі. Втерла — ось