Данило Борисович Яневський - Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

Легенда українського націоналістичного руху та збройного спротиву другій радянській окупації, на момент історичної події – організаційний референт РП ОУН (тобто фактичний «начштабу» бандерівського крила Організації) залишив по собі докладний опис того, що відбувалося з ним 22–30 червня. Наперед скажу: в деяких вельми суттєвих деталях його інформації прямо суперечать інформаціям, поданим Стецьком та іншими учасниками події.

Починається розповідь з опису подій перших днів війни між СРСР та Німеччиною. «Львівська група провідних членів ОУН (близько 20 осіб) (у Стецька їх вісім. – Д.Я.) мала свої окремі завдання і свій маршрут походу на Львів. Уже на другий день війни (тобто 23 червня. – Д. Я.) Ярослав Стецько, Микола Лебідь, Іван Равлик і я – Василь Кук на легковій машині, зареєстрованій у військовому відомстві (тобто на легковому авто вермахту. Стецько, зі свого боку, впевнено говорить про вантажівку, яка належала Червоній армії. – Д. Я.), переїхали без перешкод на правий беріг Сяну… їхати по головній дорозі було важко (бо по ній йшло багато військових машин) і небезпечно – з огляду на можливу перевірку документів військовою жандармерією. Наші документи не давали нам права на перебування у зоні військових дій (виділення наше. – Д.Я.).

Що ж за документи такі мали українські націоналісти? – запитаємо ми. В. Кук дає розгорнуту відповідь на це провокаційне питання. Вона така: «З Кракова виїхали ми таємно від німців, використовуючи наявні у нас німецькі документи… Дехто в групі мав добуті різними способами військові документи, видані німецьким вищим військовим командуванням (ОКВ)…Вони (тобто німецька польова жандармерія. – Д. Я.) їх не перевіряли – не до того їм було…По дорозі на Львів наша група зустріла чимало всяких перешкод, що могли призвести до її ліквідації. Передусім нас могла арештувати німецька польова жандармерія…»

Переведемо на хвилину дух. Група українських націоналістів, за документами, виданими вищою німецькою військовою інстаніцєю – Верховним головнокомандуванням вермахту, але «без відома німців», але на німецькій автівці пересувається в запіллі наступаючих на схід частин, боячись при цьому потрапити до польової жандармерії, яка за самим фактом свого існування зобов'язана перевіряти документи у всіх і кожного, тим більше у цивільних українських націоналістів, але не робить цього, бо «не до того їм було»!

В. Кук подає філігранне пояснення тому, що відбувалося. «Тому, – пояснює Василь Степанович, – ми з'їхали на бічну доріжку, але вже за селом Ветлин попали під обстріл радянської артилерії… по тому Лебідь повернувся автом до Кракова, а ми вже пішки пробирались у напрямі Львова».

Далі він описує маршрут групи: Ярослав – на південний схід до с. Сухорів і далі – Ветлин – Висоцько – Лази – Заліська Воля – Бучина – Млин – Краковець (сюди дісталися 25 червня). «Про становище на звільнених теренах ми постійно інформували провідника ОУН С. Бандеру й друзів, які перебували на німецькому боці».

І тут – нова загадка. В який спосіб здійснювався процес «постійного інформування» Бандери, якому на той момент німці категорично заборонили залишати Краків? Відповідь, яка напрошується мимоволі – використовували при цьому, мабуть, або супутниковий зв'язок, або Твіттер, або поштових голубів, – час все-таки військовий, у смертельному двобої зійшлися мільйони озброєних чоловіків.

Але повернімося до розповіді Кука. За його словами, в Краківці до групи приєднались «інші члени групи», з яких він називає поіменно Стецька, Старуха, Ребета, Врецьону, Равлика, Яціва, Вітошинського (зі Стецьком, Равликом, Куком та Лебедем – це 13 осіб. – Д. Я.) – «всього близько 15 осіб… Лебідь і Ленкавський, – уточнює Кук, – включились у роботу групи вже у Львові 3 липня».

У Краківці, – пригадує він далі, – пощастило знайти справну вантажну машину («полуторку», яку, за Стецьком, знайшли відразу по східному боці радянсько-німецького кордону. – Д. Я.) із водієм, який хотів повернутися на свою Полтавщину. Маршрут далі намальовано такий: 27 червня дісталися Яворова. 28-го – через м. Янів в'їхали до львівського передмістя – Левандівки. Далі – дісталися площі біля церкви Св. Юра. За В. Куком «було вже після полудня»[160] (за Я. Стецьком це був ранній ранок. – Д. Я.).

Тут група розділилася. Стецько і Равлик зупинилися в «домі родини останнього» (сам Стецько, пам'ятаймо, твердив, що негайно пішов віддати візит митрополитові Шептицькому. – Д.Я.). Натомість Кук і Старух «примостилися у добрих знайомих» за адресою вул. Краківська 17, кв. 9, а «усі інші знайшли приміщення хто в рідні, хто в знайомих».