Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

Мовчання.

— Хто на ній їхав?

Мовчання.

Інспектор зітхнув, далі вже ні про що не питав і, зморщивши лоба, що, як нам відомо, допомагає краще думати, глибоко замислився. Найрозумніше було б чекати, не вступаючи в сутичку. Терористів загалом терплячими не назвеш. При байдужому до них ставленні вони напевне зробили б якийсь нервовий і необачний крок. З другого боку, про них знало вже все місто, за винятком лише тих, хто вчора чи сьогодні вранці вирушив на маївку. Першої-ліпшої хвилини почнеться… Вже почалося.

Новак підняв трубку.

— Неподобство! — кричав у мікрофон магістр-інженер Пшемислав Спритек. — Вони погрожують покарати нас. Промисловий заклад під загрозою…

— Але тільки за умови, якщо хтось у вас випиватиме, димітиме або галасуватиме,— перебив його інспектор.

— Якщо ви негайно не ліквідуєте цієї виразки на тілі суспільства, я дзвонитиму вище.

— Сьогодні неділя, — нагадав Новак.

— Ну то й що? Дружина подзвонить до брата, а ви знаєте, з ким він на «ти»?

Детектив, однак, не одержав інформації, оскільки в трубці почулися характерні звуки сімейної сварки, після чого лінію зайняла Івонна Спритек:

— Чао, рем! Молодіжна хунта бере в домі владу в свої руки. Не робіть нічого, що могло б наразити Марієтту на вендетту.[17]

У цій ситуації інспектор був певний, що грізний дядечко не буде залучений до операції, проте як представник влади не міг довго опиратися Івонці, котра хай там що, а вчинила бунт. Шальку рішення, як це часто буває, переважив випадок, чи, точніше, три випадки. По-перше: лисий товстун, який колись був харцером, став під вікном відділення і всім перехожим говорив, що до війни нічого такого трапитися не могло. По-друге: любительська кіностудія «Нервовий удар» почала знімати документальний репортаж під глумливою робочою назвою «Оса біля OEM носа». По-третє: Зефірин, свиснувши свисток у постового Войтасика, так у нього засвистав, що всі сили порядку й безпеки, сприйнявши свист за сигнал бойової тривоги, зібрались у відділенні. Довше чекати було б невиправдано.

— Хапайте, Войтасику, хлопчика, заберіть у нього свисток і в моїй машині підкиньте його до цирку. Звідти привезіть під «Гіперсам» двох бурих ведмедів. Виконуйте.

— Слухаюсь, — постовий стукнув каблуками, вибіг і вже через вікно спитав: — Сирену вмикати чи ні? Бо Зефірин каже, що вмикати.

— Не треба. Хіба що біля самого цирку трохи погудіть, — змилостивився інспектор і звернувся до підлеглих: — А ми, товариші, малими групками, спокійно і не в ногу, щоб не порушувати спокою громадян, подамося в район подій і зосередимось у «Гіперсамі» за овочевим прилавком, щоб із вулиці нас не видно було.

По дорозі завернули до завідувачки; інспектор Новак, чемно привітавшись, вибачився за несподіваний прихід і запевнив, що ніяких контрольних перевірок він робити не збирається, а прийшли вони сюди тому, що за «гіперсамівськими» вікнами можна не боятись ос і водночас будинок радіовузла видно як на долоні.

Коли зайшли в приміщення і нагинці сховалися за прилавком, замаскувавшись зеленою салатою, парниковими огірками й помідорами, а також пучками червоно-білої редиски, інспектор ніби між іншим сказав:

— Якщо мене пам’ять не зраджує, у вас тут працює на півставки сіро-бурий з блакитним кіт?

— Коот Йонатан. Дуже симпатичний і сумлінний.

— Часто заходить?

— Навіть не знаю, бо в нього ненормований час. А от ефект безсумнівний: протягом року жодної шкоди від чотириногих гризунів.

«Скільки ж шестиногих гризунів, чи то пак жалунів, тут лазить? — думав Методій, дивлячись крізь вітрину на медовий пояс навколо радіовузла, на якому жирували десятки тисяч струнких грізних ос у жовто-чорних мундирах. — Сам він їх сюди притягнути не міг, — вернувся він думкою до підозрюваного. — У нього мають бути спільники».

— Ви його бачили недавно?

— Аякже. У четвер він одержав квартальну премію і надбавку за знання іноземних мов, — збрехала завідувачка, бо ж понеділковий аванс видала неофіційно.

— Мови зовсім чужі?

— Не тільки. Дружніх країн — теж.

— У четвер?

— У четвер.

— Гм… Дякую. Якщо з’явиться, нехай зайде у відділення. Я хотів би спитати в нього поради, як вивести мишей у нашому архіві.

Інспектор говорив удавано байдуже, обличчя його було спокійне, але підозра його зросла, коли, крім усіх речових та інших доказів, які свідчили проти Йонатана, тепер додалося ще й фальшиве алібі. Адже не міг він одночасно лишити відбитки лап у відомості на премію і губити волосини на корі абрикосових дерев біля «Хати Бунгало»! Хіба що завідувачка «Гіперсаму» теж була їхньою спільницею!..